Швидше одужуй, Тарасе!

Вона - одна з тисяч матерів-страдниць, які нині двигають тяжезний хрест разом зі своїми дітьми, котрі були чи є тепер воїнами АТО. Одні з них – вже Герої, котрі навічно в нашій пам’яті, а в матерів – чорні хустки; інші – воюють за себе і за тих, хто впали, вірячи, що перемога за нами. ЇЇ ж син Тарас Мокляк – терпить численні рани на лікарняному ліжку, і таких тисячі - щоб таки прийшов на нашу землю Великдень. Мама Тараса – Віра Мокляк, медреєстратор 4-ої міської поліклініки. Вона знає, як багато важать надія, підтримка. Власне, саме цю підтримку вирішили продемонстрували цій родині своєю ініціативою жінки-працівниці Івано-Франківської міської поліклініки №1 у Міжнародний жіночий день 8 березня. Вони, 250 спілчанок первинної профспілкової організації, відмовилися від традиційних у цей день для себе квітів і дарунків. Мотивація була проста: не до свят, коли поруч – біль, страждання. Кошти віддали на лікування Тараса.

«Я прихильник того, що допомогу треба надавати конкретній людині. І ми так зробили, адже боляче розуміти, що чимало нечесних людей сьогодні користуються довірою і добротою громади, збирають гроші на свої потреби, - сказала в розмові з нами голова профспілки Анета Миколаївна Курас. Ми не хотіли би афішувати цю справу, адже маємо моральний обов’язок чинити так, бо ж є християнами, бо ж ідеться про наших дітей, наших краян, які заплатили за наш спокій своїм здоров’ям і долею».

Хочеться вірити, що майбутнє у всіх нас – радісне і щасливе, бо ж після розп’яття на Голгофі було Воскресіння.

До слова, Анета Миколаївна очолює профспілку поліклініки на громадських засадах вже 15 років. І якщо багато людей мають сумнів щодо ефективності профспілок у нинішньому часі, то для неї, каже, нема інакшого розуміння, як те, що це одна з тих найнадійніших громадських організацій, які послідовно і щиро відстоюють інтереси людини праці. Тому, замість нарікати, варто робити профспілки не благодійною установою, а голосом громадськості, з яким рахується влада.

Марта Павлишин,

Івано-Франківщина