|
П'ятниця, 03 вересня 2010, 10:24 |
|
Это было у моря, где ажурная пена. Игорь Северянин
Собственно, взбитой пены в этой истории, точнее бизе на уши, предназначенного людям ввиду близящихся местных выборов в аппарате мэра города Евпатории, изготовили в объёмах, не уступающих оным у производителей славной "Мивины". Меж тем повод для такой вспышки активности муниципального местоблюстителя был, если честно, совсем негодным и никак не тянул на casus belli второпях развязанной арендной войны с целью явить городу облик кандидата от мэрской команды в образе воителя за процветание вверенной ему общины. Оказалось, не все дороги ведут к возвышению. Но об уроках этой новеллы поговорим позднее, сейчас – время фактов и чиновничьих ухищрений.
Здравница отпущения
Жил-был санаторий. Назывался "Победа". Лечил детей и взрослых – болезни костно-мышечной системы, соединительной ткани, органов дыхания, кровообращения, нервной, мочеполовой и эндокринной систем. – принимая за смену не менее полтыщи человек. И был у здравницы пляж – неотъемлемая составляющая климатолечения, эффективная форма оздоровления рекреантов для трети перечисленных здесь недугов, не говоря уже об укрепляющем эффекте моря для всякого в него входящего. Лечись – не хочу! Ничто, однако, не вечно "под горсоветом" – тем более аренда. Истекли её сроки и в отношении пляжа у санатория "Победа", входящего в сеть лечебных учреждений ЗАО "Укрпрофздравница". Строго документально – 29 декабря 2009 года. А по закону арендатор имеет преимущественное право на продление (возобновление) договора аренды, о чём он должен письменно сообщить в горсовет, не позже чем за 60 дней до часа "Ч". Что здравница и сделала задолго до требуемой даты – ещё 1 июня. И периодически устно и письменно пыталась получить ответ из недр муниципальной канцелярии.
Горсовет же все последующие семь месяцев молчал "как рыба об лёд". И потом ещё 56 дней в течение 2010 года. А 26 февраля представителю санатория для детей с родителями была вручена копия решения сессии горсовета об отказе в их просьбе – от 29 декабря ушедшего года. Любопытнейший, скажу я вам, документ! В преамбуле – ссылка на Конституцию, три закона Украины и два конкретных письма. Отправитель первого – главное управление инвестполитики и внешнеэкономических связей самого горсовета. Его содержание для руководства санатория было засекречено, говорится лишь нечто туманное о нарушении правил эксплуатации оборудования и использования пляжей вообще. А второе письмо – и вовсе загадка. Оно поступило от начальника Главного управления МЧС Украины в Автономной Республике Крым и якобы свидетельствовало о нарушениях пожарной и техногенной безопасности на территории упомянутого пляжа. Пишу "якобы", потому как и оно было сокрыто от глаз дирекции санатория "Победа" – должно быть, для того, чтобы она, не дай бог, не устранила неведомые ей нарушения.
А теперь внимание! Письмо главного "чрезвычайщика" автономии не то отправлено, не то получено канцелярией мэрии 29 декабря. И сессия горсовета состоялась 29 декабря. Готов поклясться на отрывном календаре: установлен мировой рекорд скорости реагирования власти на сигнал извне. Что-то вроде «утром в газете - вечером в куплете». А сессия ведь не начинается после телепередачи «Надобраніч діти». Реактивная оперативность? Да не бывает такого! А вот в части содержания письмо из МЧС наверняка неординарно. Помните зиму 2009-го? Холодрыга стояла дикая. В декабре санаторий "Победа" не работает, все системы в нём отключены, но бдительный страж из чрезвычайки на раз обнаруживает на объекте угрозу пожарной и техногенной опасности, о чём и спешит сообщить в горсовет за три дня до Нового года. Вот это я понимаю! Но если серьёзно, взяв в руки такое решение, любой аппаратчик вам скажет: это "кукла". То есть внешне (формально) бумага исправная, а по сути сработанная к "Христову дню".
Оговорим сразу: городской совет имеет полное право распоряжаться своей землёй. Но каков стиль! Какое пренебрежение к людям, отродясь ничего плохого муниципалитету не сделавшим. Напротив. Профсоюзы в последние годы передали в государственную собственность объединение «Юный ленинец», а городской громаде три санатория – имени Розы Люксембург, имени Ленина и "Октябрь", общекурортную котельную, а также детский сад "Аленький цветочек" и вдобавок основные фонды лодочно-прокатной станции и земельный участок Центральной курортной поликлиники для организации нового коммунального пляжа Евпатории. Не говоря уже о том, что согласно Закону Украины "Об аренде земли", если арендатор продолжает пользоваться землёй после окончания срока аренды, то в отсутствие письменных возражений арендодателя на протяжении одного месяца по истечении срока договора он подлежит возобновлению на тот же срок и на прежних условиях. А как знаем, 29 января 2010 года о возражениях горсовета в санатории "Победа" и слыхом не слыхали. Как и о мифических нарушениях чего бы то ни было. Правда, уже в июле в здравнице высадился десант проверяющих всех надзорных и силовых служб – в пик высокого сезона самое время дезорганизовывать работу лечебного учреждения! Откуда "дровишки"? А градоначальник Андрей Даниленко заявил во всеуслышание о том, что пляж "Победы" заберут однозначно. И отдадут в коммунальную собственность.
Стоп! А чего это вдруг? Какова мотивация?
Простое открытие ларца
Под занавес июля Андрей Даниленко сообщил о том, что его на местных выборах готовы поддержать шесть политструктур и ряд коллективов города: "Буду просить их искать порядочных людей, потому что такого городского совета, как сегодня, я больше иметь не хочу. Есть среди наших депутатов и порядочные, но их крайне мало". Мэру, конечно, obliko morale своих сподвижников виднее, но именно с этим составом горсовета Андрей Петрович возмечтал было принять в дар от "Укрпрофздравницы" грязелечебницу "Мойнаки". Увы, руководство ЗАО предложило отцам города поучаствовать в конкурсе по продаже лечебного учреждения на общих основаниях. Дерзость профсоюзных управляющих, видимо, поразила мэрских "до эпидермы". Была развязана целая кампания, неоспоримо доказывающая, что без передачи грязелечебницы коммунальщикам Евпаторию впору закрывать, в то время как профсоюзам "Мойнаки" – чемодан без ручки. Тщетно. Ибо есть горький опыт работы с местными властями. Он показывает: учреждения, безвозмездно передаваемые территориям, после вливания частных инвестиций мигом переходят в частные руки, и громады их теряют навсегда. Так, один из таких санаториев работает только летом, другой на замке уже в течение нескольких лет, основные корпуса третьего разрушаются на глазах.
Мэрские обиды не снесли и перешли в отношении ЗАО к ответным действиям. Ещё не было никаких юридических оснований – дело о продлении аренды пляжа находилось на рассмотрении в городском суде, а группа лиц, воодушевляемая чиновниками исполкома, уже незаконно вывозила из пляжа имущество. Хотите знать какое? Огнетушители, спасательные жилеты, шезлонги, топчаны, подводные маски, бинокли, мегафон, пожарные ведра – одним словом, служивые рьяно устраняли нарушения "пожарной и техногенной безопасности на территории пляжа". Хорошо ещё, что в тот день никто из детей не утонул...
Русский язык чуток. Он неспроста поставил рядом «самоуправление» и «самоуправство». Тем более местное, от глаз центральных властей удалённое. Вот и возникает час от часу управленческая позиция типа «что хочу, то и ворочу!» А то, что суть спора вовсе не в пляжной поляне, стало ясно всем, как только мэр 23 июля сего года на совещании в горисполкоме заявил, что руководители санатория "Победа", равно как и других объектов "Укрпрофздравницы", "самовольно распоряжаются собственностью профсоюзов, а внутри самого ЗАО царит сейчас настоящий беспредел, в первую очередь в вопросах распределения земли". Интересно, кстати, знает ли председатель Федерации профсоюзов Украины Василий Хара, смертным боем бьющийся именно за целостность УПЗ, о подобной трактовке состояния дел в его ведомстве? Уже через неделю после первого огульного обвинения оппонентов Андрей Даниленко пообещал: "Первое, что мы сделаем в ближайшее время, – поставим вопрос, чтобы за допущенные нарушения в работе здравницы "Победа" её руководителя сняли с работы". О каких нарушениях идёт речь, градоначальник не уточнял. Но если бы даже они и были обнаружены, разве штрафуют всех пассажиров троллейбуса из-за одного безбилетного? Тем более если он и вовсе из другого троллейбуса! Признаться, траектория мэрской мысли в случае с "Победой" без подготовки вряд ли постижима. Ведь, по мнению городского головы, территория здравницы "превратилась в балаган с кучей аттракционов". И вправду, к чему аттракционы на детском пляже? А где же казино, или другие злачные места курортного досуга? Они же для казны во много крат сытнее. И, к слову, о казне. Санаторий "Победа" исправно перечисляет все обязательные налоги и платежи – а это, на минуточку, ежегодно составляет не менее 3 000 000 гривен. Даю сотню против гривни, что в случае экспроприации мэрией всего комплекса здравницы с безотлагательной продажей объекта в февральскую стужу по цене фундамента – для пополнения бюджета! – город начнёт получать из безотказного ныне источника дырку от бублика. Ежемесячно. Стало быть, учение маркизы де Помпадур ("после нас хоть потоп") в Евпатории живёт и побеждает?!
Каково же удивление постигло городского голову, когда на четвёртый день после вывоза спасательного и противопожарного имущества состоялось рассмотрение иска "Победы" к горсовету и грома аплодисментов во славу мэрии в Хозяйственном суде АРК никто не услышал! Напротив, иск частично удовлетворён, а на действия муниципалитета до рассмотрения дела по существу наложены три ключевых запрета: не шалить, не экспроприировать, не отчуждать. Но сведущие люди понимают: эта война надолго. И, по уму, конфликт надо бы гасить в рабочем порядке, а почву для взаимопонимания - находить путём переговоров. Горсовет инициировал противостояние, стало быть, разумной власти к лицу сделать и первый шаг к примирению.
Доверие со стороны…
Решение Верховной Рады о местных выборах 31 октября застало Андрея Даниленко в крайне щекотливом положении. Его двусмысленность заключалась в том, что городской голова слыл политической мегазвездой …оппозиционного ныне блока. Политолог Сергей Сердюк на сайте "Евпаинфо" напомнил, что победитель последней президентской кампании, по крайней мере, трижды приезжал в Евпаторию для встреч с избирателями, однако его пути ни разу так и не совпали со стезями "белосердечного" мэра. Теперь получалась неувязочка. Ситуация усугублялась и изъянами в работе муниципалитета. Даже ветеран-управленец Валентин Петунов, стоявший у городского руля в период расцвета Евпатории (с 1961-го по 1981 год) поделился с громадой неподдельным разочарованием "достижениями" нынешней команды: "Считаю, что курорт погибает. Что творится с торговлей в городе? Сейчас везде одни рестораны и кафе. Разве парк Фрунзе – это парк отдыха? Парк торговли. Даже возле станции юных техников торговые павильоны строятся. Современная Евпатория превратилась в базар, вместо газонов на центральной улице – магазины. За 19 лет своего руководства мэр очень многое упустил, и, возможно, именно из-за него Евпатория потеряла свой прежний облик. Нарушена архитектура города, никто не занимается его благоустройством, зелёными насаждениями".
Однако критики мэра - а их, замечу, не так уж и мало - явно недооценили его способность к политориентированию: 12 августа глава крымских регионалов Василий Джарты сообщил о вступлении Андрея Петровича в ряды Партии регионов: "Это огромная ответственность и большое доверие со стороны партии к мэру. Он должен его оправдать, а получить ещё одну должность – не самое главное". Вот на доверии и остановимся.
О чём в этой связи свидетельствует линия поведения действующего мэра в длящемся эпизоде с пляжем санатория "Победа"? О готовности пренебречь общеукраинским имиджем Евпатории ради роста поддержки на предстоящих выборах? Думаю, да. Ведь звучит так прельстительно: всё громаде! (Какой громаде? Новый собственник поставит забор – люди и вида на море лишатся.) Или всё дело в том, что ладно устроенный, но чужой курортный комплекс для мэрии – пустой звук? И эта догадка резонна. Но больше всего действия А. П. Даниленко в данном случае, скорее всего, продиктованы с позиции "кто в городе хозяин". Однако «подкосить» полезно работающий санаторий для детей с родителями только потому, что он профсоюзный, а не коммунальный, согласитесь, всё же как-то мелковато. Ну ладно, чужого не жаль, но хотя бы немного подняться выше местного патриотизма – слабо? Пляж, конечно, хозяйственная крупица, но такая крупица, что говорит о многом. Быть может, даже об отсутствии у правящей евпаторийской команды неких важных элементов государственного мышления. Скажете, слишком? Но дефицит самообладания в конфликте вокруг здравницы налицо – мэрии заметно не хватает достоинства выйти из него мудро, переступив обиды номенклатурного толка. Да и личного характера тоже. Так или иначе, а исход данной коллизии будет весьма показательным не только для славного города Евпатории, но и для страны в целом. А потому ещё всё возможно.
Александр САКВА
Опубликовано в газете "Московский комсомолец" в Украине", №36-648 за 1-7 сентября 2010 г. |
|
Інтерв'ю Василя Георгійовича Хара, голови Федерації профспілок України і керівника Комітету Верховної Ради з питань праці та соціальної політики, для газети «Голос України» |
|
|
|
|
Четвер, 06 травня 2010, 10:52 |
|

Напередодні Першотравня редакція газети «Голос України» звернулась до Василя Георгійовича Хара – голови Федерації профспілок України і керівника Комітету Верховної Ради з питань праці та соціальної політики з запитаннями, які найбільше цікавлять наших читачів.
Читати повний текст інтерв'ю. |
|
Понеділок, 22 березня 2010, 10:15 |
|

«РоботодавецЬ» уже писал о парадоксальной ситуации, сложившейся ныне в профсоюзной стороне социального диалога благодаря существованию здесь сразу двух Совместных представительских органов (см. материал «Іншим шляхом?..» — «Ь» №11'09). Такое положение дел серьезно мешает ведению переговоров по подготовке текста нового Генерального соглашения. Столь неожиданные парадоксы социального диалога «по-украински» стали предметом обсуждения президента Союза арендаторов и предпринимателей Украины, шеф-редактора нашего журнала Виктора ХМИЛЕВСКОГО и председателя Федерации профсоюзов Украины, председателя Совместного представительского органа профсоюзов Василия ХАРЫ.
Под давлением
— Как Вы расцениваете ситуацию, сложившуюся вокруг нового Генерального соглашения? Готовы ли социальные партнеры обновить как сам формат этого документа, так и формат работы над ним?
— В течение 2009 года Федерация профсоюзов Украины активно высказалась на тему изменения подходов к формированию Генерального соглашения и его структуры. Мы проделали громадную работу для того, чтобы в соответствии с законом в 3-месячный срок до окончания действующего ныне Генсоглашения приступить к переговорам. Все материалы мы направили коллегам в сентябре…
Также ФПУ инициировало создание нового Совместного представительского органа профсоюзов по расширенной модели: чтобы заниматься не только Генеральным соглашением, но и формированием правлений фондов социального страхования, влиянием на процессы, связанные с социальным диалогом, с подписанием договоров от профсоюзной стороны. Наш СПО объединяет 90% членов профсоюзов — хотя по закону требуется чуть больше половины… Наконец, мы обратились к работодателям и к государственной стороне о начале переговоров.
Но из-за неурядиц, начавшихся между ФПУ и Кабинетом Министров в связи с невыполнением норм Генерального соглашения на 2008-2009 годы, игнорированием наших требований по конфликту с правительством, который мы выиграли, правительственная сторона взяла курс на срыв переговоров. Три месяца мы убеждали сторону собственников начать переговоры, в конце января договорились-таки приступить к делу.
Кстати, задолго до начала нашей работы по созданию нашего СПО Национальная конфедерация профсоюзов во главе с Петром Петриченко инициировала создание еще одного СПО! Они имеют на это право, но просто сделали это задолго до момента, когда следовало начинать такую процедуру в соответствии с законом. Мы в ответ указали, что в состав СПО должно входить более половины членов профсоюзов Украины, а во втором СПО даже одной трети нет, потому он, по сути, изначально нелегитимен! Тем не менее, Министерство труда и социальной политики начало сотрудничать именно с нелегитимным Национальным СПО.
— В чем это выражалось?
— Минтруда приглашало их на совещания, заседания, при принятии решений ссылалось на консультации с Национальным СПО и т.д. Что же до работодателей… После одного из заседаний возглавляемого мною парламентского Комитета по вопросам социальной политики и труду мы обсудили ситуацию с руководителем СПО работодателей Алексеем Мирошниченко. Я попросил Алексея Валентиновича в крайнем случае начать переговоры в двустороннем формате с тем, чтобы после того к нам присоединялись все желающие. Вроде бы договорились…
В общем, переговоры начались. Первый пункт повестки дня совместного заседания — признание полномочий сторон. И вот сторона государства и при полной поддержке СПО работодателей стала давить на нас с тем, чтобы мы допустили в рабочую группу без положенных по закону регламентных процедур организации, входящие в нелегитимный Национальный СПО профсоюзов! Мы высказали законный протест, поскольку профсоюзы сами формируют свою сторону, и никто не имеет права вмешиваться в ее дела.
Кстати, перед этим сделали очередную и последнюю попытку пригласить в наш СПО организации, входящие в Национальный СПО под руководством Петриченко. Разумеется, для этого необходимо было пройти законные регламентные процедуры: каждая организация должна предоставить мандатной комиссии документы, подтверждающие ее всеукраинский статус… Нас постоянно заверяли, что документы будут предоставлены — и ничего не предоставляли. При этом СМИ поливали нас грязью: мол, мы не хотим, мы выставляем какие-то условия, оказываем давление…
Наконец мы предложили: давайте еще раз соберемся, в качестве арбитров пригласим стороны работодателей и правительственную, представителя МОТ, экспертов, занимающихся трудовыми конфликтами. В таком вот авторитетном собрании мы провели переговоры и пообещали отдать одну треть всех мест в нашем СПО нежданным «гостям», несмотря на существующее распределение квот! Отдаем также часть своей квоты в рабочих группах, в правлениях фондов социального страхования и т.д.
Завершилось все плачевно: опять начались претензии, письма в адрес Премьер-министра, Министра труда и соцполитики о необходимости параллельного существования двух СПО в стороне профсоюзов… Разумеется, мы вновь протестовали.
«Верхи» — не «низы»!..
— Как социальные партнеры восприняли такую ситуацию?
— Во всяком случае, претензий нашей стороне никто не предъявлял. В то же время, переговорный процесс застопорился, поскольку СПО работодателей все же встал на позицию правительства, несмотря на то, что мы четко обрисовывали позицию, изложенную в Конвенциях МОТ и в отечественном законодательстве. По сути, смысл их позиции в следующем: да махните вы рукой на Национальный СПО профсоюзов — вы ж такие сильные, такие умные!.. Решительно не понимаю и не принимаю этого: профсоюзы сами собрались, в соответствии с законом определили правил игры — значит, эти правила должны быть одни для всех! Членские организации, входящие в состав ФПУ, прошли оговоренную процедуру — пусть и остальные проходят!
Почему «желтые профсоюзы», приближенные к правительству, должны участвовать в процессе без всякой процедуры?.. И как вообще в профсоюзной стороне может существовать сразу два СПО, если в состав каждого входит более половины всех членов профсоюзов?! В одном СПО больше половины и в другом СПО больше половины — как такое возможно?..
— Таким образом, Вы настаиваете, что остальные должны просто присоединиться к Вашему СПО?
— Это пожелание, никого обязывать на сей счет нельзя. В то же время, мы всем предлагали войти в наш СПО — но, разумеется, лишь после подтверждения своей легитимности! Другое дело, что в работе СПО можно принимать участие, даже не входя в его состав…
Наконец, в связи со сложившейся ситуацией мы направили обращения к организациям и объединениям организаций работодателей, поскольку понимаем: позиция и мнение Мирошниченко, как руководителя СПО работодателей — это еще не позиция и мнение самих членов СПО… Что и подтвердилось телефонными звонками, последовавшими за нашим обращением. Поэтому теперь мы хотим иметь дело не с руководителем СПО, а уже с отдельными работодателями.
Таким образом, в данном случае произошла противозаконная и, по большому счету, аморальная смычка руководства СПО работодателей со стороной государства. Такая бесхребетность и беспринципность, такое угодничество перед властью просто поражают! В то же время, это не позиция членских организаций, создавших представительский орган работодателей…
Две большие разницы
— Прежде в Украине подписывалось Генеральное соглашение между профсоюзной стороной и стороной собственников в лице правительственных представителей и объединений работодателей и предпринимателей. Сейчас рассматривается проект соглашения, участие в котором от бизнес-общественности принимает СПО работодателей. Как это изменение может повлиять на социальный диалог в целом, на обеспечение экономической свободы и контроля за властью?
— В принципе, я приветствую создание Совместных представительских органов и одной, и другой стороной. Но я не приветствую конкретные формы, в которые это выливается… В частности, лично я крайне возмущен тем, что в СПО работодателей отсутствует Союз арендаторов и предпринимателей Украины. Если организация соответствует своему назначению, имеет свой устав, цели и задачи, обеспечивает широкое членство и т.д. — вы должны принимать участие в социальном диалоге! И вообще, чем более широкое представительство в стороне работодателей будет обеспечено, тем больше различных направлений по вашему спектру вопросов будут учтены.
Но я понимаю, что это мое частное мнение, которое нельзя навязывать работодателям: мол, пока в вашем СПО не будет представителя СОПУ, я не буду вести переговоров!..
— Не являлся ли нынешний конфликт в профсоюзной стороне заранее прогнозируемым с учетом прецедента исключения из социального диалога по формальным признакам одного из субъектов стороны работодателей?
— Здесь есть существенное различие. Мы в профсоюзной стороне не отвергали никого: как вы себя ни называйте — хоть Планетарная национальная конфедерация, хоть Просто конфедерация — пожалуйста, приходите, участвуйте в СПО! Но при этом покажите, что за вами стоят люди! Для нас не важно, когда именно регистрировался профсоюз: до принятия соответствующего закона или после того. Стоят за вами люди? Вы имеете право представлять их интересы! В этом и заключается идеология социального диалога: не проводить чистку, не отвергать кого-либо, а привлекать и консолидировать. Даже все международные нормы предполагают в этом вопросе совершенно мягкие подходы.
А работодатели, насколько можно видеть, действовали по принципу «кто мне нравится — беру, кто не нравится — не беру»: это типичное не то! По сути дела, недопущение Вашего Союза к работе над Генеральным соглашением — это сговор. Другое дело, если бы Вы предъявили соответствующие документы, а мандатная комиссия доказала бы необъективность имеющихся сведений…
— Неплохо бы попросить, чтобы все участники СПО предоставили документальное подтверждение своей репрезентативности…
— Профсоюзная сторона так и сделала! Честно говоря, не знал, что в СПО работодателей этого не произошло… Видимо, поэтому они с такой легкостью прошли на поводу у государственной стороны, требуя нарушать регламентные нормативы: ведь они сами не прошли такую процедуру!
Итак, подведу итог: различие ситуаций в стороне работодателей и профсоюзов в том, что Ваш Союз «не пущают» в СПО работодателей, тогда как СПО профсоюзов совершенно открыт для присоединения новых структур: милости просим, приходите, пройдите регламентную процедуру, садитесь рядом с нами и работайте! Такая вот разница.
Будем жаловаться!
— Каковы предполагаемые действия возглавляемого Вами СПО в сложившейся ситуации?
— Во-первых, мы обратились к главному высшему должностному лицу государственной стороны — к Премьер-министру с просьбой отреагировать на ситуацию. Во-вторых, если Премьер промолчит, мы готовы обращаться в компетентные органы — прежде всего, в прокуратуру, — на предмет нарушения законодательства как международного, так и отечественного. В-третьих, мы направим жалобу в МОТ, в частности, поставим в известность Международную организацию работодателей, что позволяют себе их украинские коллеги.
Наконец, в-четвертых, Федерация профсоюзов Украины и наше СПО могут в принципе отказаться от переговорного процесса. В нынешних экономических условиях улучшить пункты Генерального соглашения маловероятно. А по закону, если нет нового Генерального соглашения — действую нормы старого! Так что именно работодатели должны быть заинтересованы в переговорном процессе больше, чем мы: это прежде всего им нужно такое Генеральное соглашение, которое будет максимально соответствовать интересам двух сторон и прежде всего — реалиям экономики. Работодатели срывают переговорный процесс? Они же и пострадают! А профсоюзы в соответствии с законом будут требовать пролонгации норм ныне действующего Генерального соглашения — вот и все!..
Так что я не понимаю, зачем начинать процедуру войны?! Наши с работодателями позиции как раз ближе, потому что государственная сторона прежде всего нарушала процедуру переговоров, законы о социальном диалоге. Но работодатели по своей инициативе полностью объединились с государственной стороной, так что теперь я с чистой совестью могу отодвинуться от них объективно и вести более жесткую линию относительно объединений работодателей, конкретных работодателей, нарушающих социально-экономические права членов наших профсоюзов. Другое дело, что при этом мы в который раз соскальзываем с цивилизованных рельс ведения социального диалога…
Нам есть что обсуждать!
— Как Вы видите развитие стороны работодателей в будущем… и какой бы Вы хотели видеть своих социальных партнеров?
— В социальном диалоге самое слабое звено — именно объединения работодателей. Часто бывает так, что профсоюзный лидер идет к работодателю и призывает его выполнить то или иное решение. Но в ответ слышит: я ни в какую организацию работодателей не вхожу, никакие чужие решения выполнять не стану. Отсюда вывод: крайне необходимо структурировать объединения работодателей, расширять членство в их организациях! И хотя это дело добровольное, и принуждать здесь никто никого не может, но все равно желателен максимальный охват. И чтоб обязательно было как влияние «низов» на «верхи», так и исполнение рядовыми работодателями решений, принятых на «верхах». Потому что до «низовых» работодателей решения не всегда доходят…
И еще: работодатели должны принять участие в измерении нынешней ситуации к лучшему! Например, в Украине огромное количество налогов, которые душат отечественного товаропроизводителя — давайте же рассмотрим этот вопрос двумя сторонами социального диалога! По сути дела, работодатели и наемные работники — это две основные силы, формирующие все богатство страны. Вот мы и должны решить, как усовершенствовать налоговую систему, чтобы она не давила производителя, а создавала нормальные условия для формирования бизнес-пространства, обеспечивала в стране экономическую свободу, мотивировала работодателя на создание новых рабочих мест.
Более того, нужно не только совершенствовать законодательную базу, но и материально поддерживать, к примеру, развитие малого и среднего бизнеса, который в развитых странах дает до 60% внутреннего валового продукта. У нас же малый и средний бизнес нас в загоне, он попросту уничтожается.
Далее, сегодня делаются очень большие начисления на фонды оплаты труда, отчисления в Пенсионный фонду и в фонды социального страхования. Из-за этого 60% нашей экономики находятся в «тени» — почему бы и эту проблему не урегулировать совместно?! А решим эти две проблемы — решим и третью: поскольку мы устраним препятствия, которые загоняют экономику в «тень», сама по себе «теневая» экономика сделается ненужной!
— Вряд ли дело в одних налогах…
— Разумеется. Потому четвертый важнейший вопрос: повышение производительности труда. Оно зависит не от работника — от работодателя, который должен создать на производстве соответствующие условия, обучить работников, приобрести более производительное оборудование и т.д. И, разумеется, своевременно и в полном объеме выплатить работникам обещанную зарплату. Тогда как задача работника — отработать на производстве, как положено, выполнить то, что ему предлагается работодателем.
Пятая проблема: реформирование системы оплаты труда. Работодатели в основном говорят, что повышать зарплату невозможно, что у нас низкая производительность — сейчас производство умрет! Однако наши ведущие базовые институты экономики утверждают, что для создания внутреннего рынка нам нужно в 2-3 раза повысить зарплату. Значит, следует изучить проблему и принять очень точные, буквально «точечные» решения.
Вот лишь несколько цифр. Доля зарплаты в себестоимости продукции сегодня у нас — в среднем 6%. В нормальных странах — 30-60%, уловите разницу… В сравнении со среднестатистической страной Евросоюза, внутреннего валового продукта в Украине вырабатывается в 4 раза меньше. Да, это плохо… Но с другой стороны, средняя зарплата у нас меньше в 27 раз! Значит, в украинском ВВП есть ресурс для повышения зарплаты — просто он нечестно перераспределяется. Есть проблема — давайте решать!..
Наконец, колоссальную важность для нас имеют вопросы обеспечения нормальных безопасных условий труда. Производство падает, смертность и травмирование на рабочем месте растут… Таким образом, есть целый спектр вопросов, по которому работодатели и профсоюзы могли бы, договорившись, командовать и диктовать государству, что и как делать. По большому счету, в каждом нормальном государстве так и происходит: тот, кто решает судьбу экономики страны — он имеет влияние в этой стране.
PDF версия |
|
Председатель Федерации профсоюзов Василий ХАРА: «Чем сильнее и активнее профсоюзное движение, тем в стране выше уровень жизни и социальная защищенность» |
|
|
|
|
Вівторок, 09 лютого 2010, 15:29 |
|

Среди ключевых завоеваний Федерации профсоюзов Украины (ФПУ) в прошлом году - повышение социальных стандартов, сохранение цены на газ для населения и пересмотр ряда требований МВФ, которые наша страна должна была выполнить в обмен на кредиты.
Наибольшее профсоюзное объединение Украины, в рядах которого насчитываются около 9 миллионов членов и более 70 профсоюзных объединений работников различных отраслей экономики, в этом году будет отмечать свое 20-летие. О планах и проблемах, которые будет решать Федерация профсоюзов в году наступившем, рассказал председатель ФПУ Василий ХАРА.
ПЕЧАЛЬНАЯ АРИФМЕТИКА
- Чем сегодня занимается Федерация профсоюзов Украины?
- Цель нашей деятельности очень проста - защита трудовых и социально-экономических прав трудящихся. В тех условиях, которые сегодня сложились в Украине, мы делаем все возможное и зависящее от нас, чтобы люди сохранили доверие хотя бы к профсоюзу и знали, что есть независимая общественная сила, способная эффективно защитить простых тружеников в нашей стране на всех уровнях. Мы ведь постоянно пресекаем попытки власти и работодателей «порешать свои проблемы» за счет своих граждан и работников. Причем начиная с каждого случая незаконного увольнения работника, долгов по выплате зарплаты на предприятии или ущемления прав работающих пенсионеров и блокирования законопроектов, которые носят антисоциальный характер и могут ухудшить положение граждан, до массовых акций протеста, когда другие механизмы уже не срабатывают. Федерация профсоюзов Украины на сегодня - единственный демократический институт, с которым нельзя договориться или запугать. ФПУ независима, в том числе и финансово, от прихотей олигархических кланов или политических партий. Поэтому мы занимаем жесткую и принципиальную позицию, отстаивая социально-экономические права и интересы тружеников всех отраслей, причем не во время очередных выборов или в угоду определенным силам, а последовательно и системно.
Наша главная задача - обеспечить справедливое распределение результатов труда. В европейских странах размер заработной платы в валовом внутреннем продукте (ВВП) составляет от 60 до 80%. А в Украине - всего 32%. Если перевести эти цифры на простой язык, то получается печальная арифметика: сверхприбыли украинских собственников обеспечиваются за счет низких зарплат и социальной беззащитности трудящихся. Ежегодно украинцев обкрадывают почти на 50 миллиардов гривен, недоплачивая зарплаты, пенсии, социальные выплаты. ФПУ борется за введение в Украине европейских стандартов начисления заработной платы. Особой симпатии у власть имущих это, конечно, не вызывает.
Кроме того, именно ФПУ забила тревогу после того, как наши специалисты ознакомились с меморандумом, который был заключен между МВФ и Украиной. Его, между прочим, подписали и президент, и премьер-министр. А там указаны несколько вопиющих, на наш взгляд, пунктов: во-первых, повышение в нынешнем году цены на газ для населения почти в 2,5 раза, во-вторых, увеличение пенсионного возраста до 65 и 60 лет и, наконец, замораживание социальных стандартов на последующие годы. А это минимальные зарплаты и пенсии, социальные выплаты и льготы, которые настолько мизерны сейчас, что почти 15 миллионов украинцев живут за чертой бедности!
Остается еще добавить почти двухмиллиардный долг по зарплате и стремительно растущую безработицу, чтобы стало ясно: власть делает все, чтобы отобрать последний кусок хлеба у своих же граждан. И здесь Федерация профсоюзов Украины осталась единственным бастионом, который мешает этому вопиющему произволу. Так что причин, по которым против нас ведется война, действительно много. А если учесть тот факт, что ФПУ сохранила солидный имущественный комплекс, то можно сказать, картина ясна - против нас идет война на уничтожение, и выгодно это прежде всего власти. Однако попытки запретить нашу деятельность через безумные заявления в Генпрокуратуру провалились, и теперь нас планомерно пытаются дискредитировать и создать общественное мнение о ФПУ как о бесполезной и коррумпированной структуре.
Любимый аргумент наших оппонентов - о якобы политизации профсоюзов. Так могут писать только те, кто совершенно не понимает, о чем идет речь. У нас коллегиальное управление, и среди организаций, входящих в состав ФПУ (а их больше 70), есть приверженцы всех политических сил. Принятие решения о поддержке ФПУ какой-то одной политической силы просто невозможно.
Я прекрасно понимаю, как просто лепить ярлыки, но для многомиллионной Федерации профсоюзов заполитизированность - просто миф. Я могу использовать свой депутатский статус только для выполнения решений, которые приняты президиумом ФПУ. И только для более эффективного решения наболевших проблем профсоюзных организаций.
ЛАКОМЫЙ КУСОК ДЛЯ РЕЙДЕРОВ
- Кстати, наиболее часто пишут о профсоюзном имуществе и попытках его разбазарить. Как вы можете объяснить такое пристальное внимание к этой теме?
- У профсоюзов действительно солидный имущественный комплекс. Сухие цифры статистики свидетельствуют, что в госсобственности осталось менее 20% имущества: «Межколхозздравница» продала более трети своих оздоровительных учреждений, Минобороны - более половины, а Минздрав - более 60% ведомственных санаториев.
Профсоюзы же сохранили более 80% имущества, которое досталось в наследство от советского периода. Благодаря тому что ФПУ удалось сберечь уникальный санаторно-курортный комплекс, кризисным летом 2009 года более 400 тысяч простых украинцев и их детишек по доступной цене отдохнули и поправили здоровье в санаториях, имеющих мировую известность. А на спортивных базах ФПУ осуществляется подготовка больше половины членов сборных команд Украины. И весь год детвора после уроков бежит заниматься в профсоюзные спортивные школы и танцевальные кружки, которые по карману их родителям.
Кроме того, ФПУ является одним из крупнейших налогоплательщиков, который только за 2008 год перечислил в бюджет более 250 млн грн., более 300 млн грн. инвестировано в развитие материальной базы профсоюзных здравниц, туристических комплексов, спортивных баз и других объектов.
Вот если учесть эти факты, то становится понятно, в чем главная причина обвинений против руководства ФПУ. Как раз в том, что сохранили! Ведь «прихватизировать» у государства больше нечего, и на всю страну остались только соблазнительные санаторно-курортные и туристические учреждения ФПУ, которые принадлежат трудящимся, а значит, появляется цель - любым путем отобрать и поделить.
Во владении ФПУ в настоящее время 101 санаторий, 66 туристических комплексов, 4 учебно-спортивные базы, 2 вуза, ФПУ является учредителем 17 предприятий и 4 акционерных обществ, в которых владеет контрольным пакетом акций. Общий размер уставного капитала предприятий и акционерных обществ, то есть корпоративных прав, превышает 1 млрд грн. Вполне логично, что такой лакомый кусок не дает покоя «прихватизаторам», или, как их теперь модно называть, - рейдерам. Однако, после того как «блицкриг» по захвату профсоюзного имущества провалился, началась системная осада ФПУ, которая с каждым годом приобретает все более изощренные формы. Самая излюбленная схема рейдеров - «помочь» депутатам местных советов принять решение органов местного самоуправления о передаче профсоюзного имущества в коммунальную собственность, которая потом легко приватизируется с помощью тех же депутатов.
Например, в ноябре 2006 года Закарпатский облсовет принял решение о передаче в коммунальную собственность более 20 профсоюзных санаториев и туристических комплексов, расположенных на территории области. Нужно сказать, беспрецедентное с точки зрения игнорирования Конституции и законов государства решение. И подобные примеры не единичны, их десятки по Украине. Под прицел рейдеров попадают все новые и новые объекты, которые ФПУ приходится защищать в судебном порядке. Единственное «обвинение», которое можно предъявить мне и нынешнему руководству ФПУ, так это то, что начата системная работа по наведению порядка в профсоюзном хозяйстве. Мы должны стать более эффективным собственником и выйти на новый уровень хозяйствования. Это наша стратегическая цель в наступившем году.
ПРИОРИТЕТНАЯ ЗАДАЧА
- 2010 год для ФПУ юбилейный. Какие планы?
- Мы понимаем всю степень ответственности, которая лежит на Федерации профсоюзов Украины как крупнейшем общественном объединении страны. И поэтому активизация профсоюзного движения, реформирование профсоюзных организаций и усиление общественного контроля над деятельностью властей и работодателей - наша приоритетная задача. Тем более что юбилейный год обещает быть очень сложным: экономика страны в тяжелейшем состоянии, и положение работников практически всех ее сфер уже не выдерживает никакой критики.
Международная конфедерация труда объявила 2010-й Годом борьбы с бедностью, и мы еще с прошлого года активно работаем в этом направлении. Сейчас готовим национальный профсоюзный доклад, в котором изложим новому руководству страны свое видение выхода из кризиса в социально-экономической сфере, международной политике Украины.
Второй стратегической целью для ФПУ является сплочение профсоюзного движения для усиления влияния на общественную жизнь. Не секрет, что наиболее высокий уровень жизни в странах там, где развито мощное профсоюзное движение, которое обеспечивает эффективный общественный контроль. Также будем развивать те проекты, которые начали в прошлом году - мы создали Центр независимых экспертиз по охране труда, который проводит аттестацию рабочих мест, будет продолжать работу Спортивный совет по физкультуре и спорту ФПУ, Фонд культуры и Центр молодежных инициатив.
Конечно, будем продолжать Дни ФПУ в регионах, чтобы выверять нашу позицию с членскими организациями на предприятиях и в разных областях.
Газета "Комсомольская правда. Украина", 9 февраля, 2010 г.,
|
|
Голова ФПУ Василь ХАРА: факти та їх інтерпретація |
|
|
|
|
П'ятниця, 29 січня 2010, 15:25 |
|

Розпочався 2010 рік, у якому ми будемо відзначати ювілейну дату – 20-річчя від часу заснування найбільшого в Україні профспілкового об’єднання – Федерації професійних спілок України. Ця дата накладає на нас певну відповідальність і спонукає підбити підсумки з приводу того, що ж ФПУ вдалося зробити за ці роки, які результати її діяльності відчуває суспільство і які плани у нас попереду.
Зважаючи на те, що тотальна війна проти ФПУ триває, на об’єктивність висвітлення результатів нашої діяльності сподіватися не доводиться. В інформаційному просторі знову і знову з’являються відверто неправдиві, замовні статті проти ФПУ і мене особисто, автори яких намагаються створити образ Федерації профспілок України як купки таких собі політиканів і злодіїв, які тільки і мріють про те, щоб розкрасти профспілкове майно і задовольнити власні політичні амбіції. Ми у судовому порядку доводимо абсурдність і неправдивість інформації у замовних статтях проти ФПУ. Останній приклад – стаття у газеті «Комсомольская правда». Результатом судового позову ФПУ до газети стало рішення, за яким редакція «Комсомолки» зобов’язана опублікувати таку ж за обсягом статтю про справжню діяльність Федерації профспілок України та дійсні проблеми, які сьогодні вирішують профспілки.
Використовуючи усі наявні ресурси та інформаційні можливості, ми доводимо до суспільства свою позицію, вимоги до влади і результати, яких вдається досягти. Адже від підтримки кожним рядовим членом профспілки і громадою наших дій залежить майбутнє не тільки профспілкового руху в країні, а й збереження громадянського суспільства, можливість людини захищати свої трудові та соціально-економічні права й інтереси. Тому робимо все від нас залежне, щоб громадяни не втратили довіру до ФПУ як потужного громадського об’єднання.
Наша сила у тому, що ми не залежимо від примх жодної політичної сили або олігархічного клану. Але в сучасних умовах така самостійність і незалежність потребує відповідного фінансового забезпечення. Ось на цьому я і хочу зупинитися докладніше.
Фінансова спроможність профспілок – основа незалежної позиції
У масштабах нашого об’єднання це недрібна сума, достатня для активної діяльності профспілок усіх рівнів. Звичайно, відрахування членських внесків від територіальних і всеукраїнських профспілок мало б забезпечити на гідному рівні і діяльність ФПУ. Але ситуація не така, якою здається. У квітні минулого року Президія ФПУ своїм рішенням зменшила розмір відрахувань від членських внесків профспілок до ФПУ більше ніж у два рази: з 1,1% (відсоток, який було встановлено рішенням Ради ФПУ) до 0,5 відсотка.
Зважаючи на кризовий стан економіки, всі, у тому числі я, як Голова ФПУ, з розумінням поставилися до такого рішення. Ми сподівалися, що це допоможе зберегти стабільність діяльності ФПУ за умови розумного коригування витрат і повного виконання членськими організаціями своїх статутних зобов’язань. Але, за підсумками 2009 року, маю констатувати (навіть після встановлення такої мізерної суми відрахувань): ФПУ отримала лише 66% від запланованого. А це ті кошти, які йдуть на утримання апарату ФПУ, проведення централізованих заходів, сплату податків і зборів відповідно до законодавства України. Ми були змушені на початку 2009 року значно скоротити штат апарату ФПУ, незважаючи на збільшення обсягів роботи і завдань в умовах кризи та масових порушень прав трудящих. А наприкінці 2009 року довелося прийняти жорстке і досить непросте рішення про скорочення спеціалістів апарату ФПУ з колдоговірної роботи та технічних інспекторів праці апарату ФПУ, які працюють у регіонах. Як надовго вистачить сил Федерації профспілок України бути сильною стороною у соціальному діалозі з нашими партнерами, якщо й надалі ми будемо змушені скорочувати висококваліфікованих фахівців?
Разом з тим, незважаючи на важке фінансове становище, минулого року з бюджету ФПУ повністю профінансовано ряд спільних масових заходів, значну кількість загальнопрофспілкових програм і витрат. Зокрема, акцію протесту проти дій Уряду, збори голів обкомів та первинних організацій, травневі свята, заходи в рамках Осіннього наступу профспілок, Молодіжної ради ФПУ, табірний збір працівників оздоровчих закладів профспілок, солідарну фінансову підтримку окремих членських організацій, «Профінформу», Центру незалежних експертиз з охорони праці ФПУ, Навчально-спортивної бази «Спартак» (м. Київ), двох міжгалузевих спартакіад трудящих тощо на загальну суму близько 7,5 млн гривень. За цей же період спеціалісти апарату ФПУ надали безкоштовну юридичну допомогу більш ніж 10 тис. членів профспілок. Повернуто ПДВ на суму понад 58 млн грн, борги із зарплати на суму більш ніж 33 млн гривень. Такими є факти. Прикро, що вони залишилися непоміченими деякими нашими колегами.
Світовий досвід підвищення ефективності дій профспілок
На початку 2010 року наша профспілкова газета надрукувала критичні висловлювання голови ЦК профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості та побутового обслуговування населення України Олексія Романюка про те, що нібито апарат ФПУ «проїдає» дивіденди і роздуває штати замість того, щоб жити за Статутом і виключно на ті гроші, які передбачено «реальним бюджетом». І це стверджує керівник, профспілка якого впродовж 10 останніх років жодного разу не виконала у повному обсязі статутні зобов’язання перед ФПУ, зокрема за останній, 2009 рік сплачено всього 31,9% передбачених нормою відрахувань членських внесків!
Міжнародний досвід свідчить, що протягом останніх десятиріч у світі спостерігається чітка тенденція до збільшення частки відрахувань від регіональних і галузевих профспілок до національних профцентрів. Усе це відбувається на тлі виваженого об’єднання споріднених галузевих профспілок і спрощення територіальних профспілкових структур, тобто задля вдосконалення організаційної профспілкової структури. На поточний момент у Росії, наприклад, членські організації ФНПР – галузеві профспілки, платять членські внески у розмірі 2% від їхніх валових надходжень, у Молдові – 3%, у Грузії – 20%, у Туркменистані – 50% від загальної суми внесків. Якщо спиратись на практику західних профцентрів, то, наприклад, польська «Солідарність» отримує 8%, Загальна конфедерація праці Франції – 12%, Об’єднання німецьких профспілок – 30 відсотків. В Австрії у розпорядженні Об’єднання профспілок цієї країни залишається понад 50% усіх надходжень від членських внесків.
Тепер повернемось до України. Для того щоб ФПУ забезпечувала свою діяльність за рахунок членських внесків, їх розмір має становити 5% (на сьогодні – 0,5%, і ця сума не отримується повністю). Вирішення цього питання необхідно здійснювати комплексно, тобто слід змінювати систему розподілу відрахувань внесків по всіх ланках вертикалі. Ця робота повинна вестися, на наш погляд, на основі колегіальних рішень як на рівні ФПУ, так і всіх членських організацій. Життя змусить нас повернутися до вирішення цього питання.
Профспілкове майно – камінь спотикання
Як відомо, ще одним джерелом, яке забезпечує наші можливості для ефективної діяльності, є прибутки від майнового комплексу ФПУ. І можна тільки вітати пильну увагу заступника голови майнової комісії ФПУ Олексія Романюка до цієї теми. Інша справа – достовірність викладеного ним.
Почну з того, що з моменту обрання мене Головою ФПУ не було продано жодного об’єкта. Натомість протягом 2009 року у провадженні судів різних інстанцій перебувало близько 150 судових справ, у яких ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» виступало як позивач, відповідач або третя особа. Зараз по деяких судових справах вдалося досягнути остаточного позитивного рішення, деякі направлені до судів перших інстанцій для подальшого вирішення. На сьогодні в судах розглядається близько 100 судових справ. Уже вдалося досягти позитивного для ФПУ рішення щодо ДП «Санаторій «Ударник», ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський», ДП «Санаторій «Затока». На черзі вирішення питань, які стосуються таких проблемних підприємств, як ЗАТ «Валентина», ДП «Санаторій «Україна» (м. Одеса), ДП «Санаторій ім. Чувиріна», ДП «Пансіонат «Мирний», а також захист права власності на санаторії, що розташовані в Закарпатському регіоні та Прикарпатті. Я неодноразово звертався до членів Президії з пропозицією більш активно вивчити ситуацію, яка склалася у майновому комплексі, відвідати наші об’єкти та разом розробити виважену програму розвитку, яка б передбачала, зокрема, й інвестиції, а також можливе відчуження економічно невигідних для ФПУ об’єктів. Підкреслю: весь час я наголошую на тому, що всі рішення з майнових питань ФПУ мають бути дійсно виваженими і колегіальними. Однак замість ґрунтовного аналізу стану майнового комплексу і надання пропозицій, які б принципово покращили ефективність його використання, заступник голови майнової комісії ФПУ обмежився переліком фактів зловживань попередніми керівниками ФПУ, підозрами щодо намірів діючого керівництва та звинуваченнями Голови у порушенні Статуту.
Хочу нагадати, що до мого обрання Головою ФПУ протягом останніх років було продано та відчужено десятки санаторіїв, які мали гарні економічні перспективи та потенціал. Куди дивилася майнова комісія та заступник голови майнової комісії Олексій Романюк – невідомо? Адже саме він протягом останніх кількох років у складі відповідної комісії ФПУ займається питаннями управління майном ФПУ і знає, як приймалися рішення з майнових питань, з наслідками яких сьогодні доводиться мати справу.
Безпідставними також є намагання натякнути на мою причетність до прийняття рішення стосовно оренди «Шацьких озер» на Волині. Головна причина негативного розвитку цієї ситуації у тому, що було допущено прийняття безконтрольних рішень правлінням ЗАТ на регіональному рівні. І цю недосконалість ми маємо виправити шляхом введення до складу наглядових рад представників облпрофрад, які входять до складу ФПУ.
І вже зовсім дивним є закид мені стосовно ухваленого рішення з оренди частини майнового комплексу «Ясна поляна» у м. Ялта. Наглядова рада ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ухвалила рішення про передачу частини «Ясної поляни» в оренду членській організації ФПУ – профспілці працівників вугільної промисловості України. Адже санаторій, на жаль, має багатомільйонні борги, причина яких у неефективній господарській діяльності за попередні роки. Було вирішено за рахунок доходу від оренди покрити ці борги. Що поганого у тому, що наша ж профспілка орендує наш санаторій і ліквідує борги? І чому лунають звинувачення на адресу Голови ФПУ нібито через незрозумілі умови оренди цього санаторію? Адже це рішення ухвалював самостійний суб’єкт господарювання з дотриманням усіх чинних норм Статуту та законодавства.
Сподіваюсь, що Олексій Іванович щиро вболіває за те, щоб діяльність майнового комплексу відбувалася відповідно до законодавства, і прагне на системній основі запобігти можливості маніпуляцій із профспілковим майном. Якщо так, то ми з ним однодумці. Але давайте будемо робити це виважено, чесно, послідовно.
Наведу приклад. Ще у травні минулого року Президія ФПУ ухвалила рішення, згідно з яким до приведення норм Положення про розпорядження майном ФПУ у відповідність із Законом України «Про акціонерні товариства» та затвердження їх Радою ФПУ під час розгляду майнових питань господарських товариств, заснованих за участю ФПУ, необхідно керуватися нормами Закону України «Про акціонерні товариства», іншими законодавчими актами та пунктами Положення, що не суперечать цьому Закону. Але сталося так, що пізніше Президія ФПУ ухвалила рішення, проект якого було внесено з порушенням регламенту і яке всупереч Закону України «Про акціонерні товариства» регламентує господарську діяльність акціонерних товариств. Це рішення потім було схвалено Радою ФПУ. Виникла певна колізія. Як із цим бути? Звичайно, потрібно було провести консультації з цього питання. Після певних сумнівів, незважаючи на те, що зазначене рішення суперечить Закону України «Про акціонерні товариства» і раніше прийнятому рішенню Президії ФПУ, щоб не загострювати ситуацію, я його підписав. Чому ж тоді лунають закиди на мою адресу у порушенні Статуту?
Майбутнє – у підвищенні конкурентоспроможності та ефективності
Я вважаю, що шлях до підвищення ефективності використання майна ФПУ цілком зрозумілий і природний – підвищувати конкурентоспроможність на ринку відповідних послуг шляхом зменшення собівартості послуг при збереженні якості їх надання. Запровадження енергозберігаючих технологій та устаткування у санаторно-курортних закладах – це тільки деякі пункти комплексної загальнодержавної програми, над розроблення якої минулого року почали працювати спеціалісти правління ЗАТ. Ми маємо активно розробляти заходи щодо забезпечення державної підтримки санаторно-курортних закладів, у яких проходять реабілітацію і лікуються інваліди, працювати над зменшенням податкового тиску. Адже на сьогодні наші оздоровниці практично не мають пільг з оподаткування, і податки з них збираються таким же чином, як із промислових підприємств, хоча заклади виконують функції охорони здоров’я.
Переконаний, що прибутки від діяльності майнового комплексу ФПУ можуть бути в десятки разів більшими, ніж сьогодні. Їх має вистачати і на розвиток санаторно-курортної бази, і на фінансування профспілкових програм та важливих проектів. В ідеалі – не тільки членські організації, а й кожен член профспілки повинен відчути на собі ефективність діяльності майнового комплексу. На сьогодні ж ситуація така, що в системі, де щорічно обертаються мільярди гривень, дивіденди становлять мізерну суму. Було б добре, якби заступник голови майнової комісії ФПУ запропонував реальні кроки для досягнення кращого результату.
Натомість пролунала теза про те, що потрібно поділити майно серед членських організацій і кожна з них сама вирішить, як зберегти свою частку. Зазначу, що це далеко не ноу-хау. Ще багато років тому я, тоді ще голова Донецької облпрофради, неодноразово вносив пропозицію започаткувати таку систему управління, яка б долучила членські організації до безпосереднього управління майном. Однак ця пропозиція не була підтримана Президією. Разом з тим хочу підкреслити, що сьогодні саме у єдності нашого майнового комплексу його стійкість перед рейдерськими атаками.
Не менш важливий напрям – залучення інвестицій. Погоджуюсь, що залучення зовнішніх інвестицій іноді може становити певну небезпеку. Тому такі рішення мають бути виваженими і контрольованими. Разом з тим ми маємо більш ефективно використовувати внутрішні інвестиції, розумно перерозподіляючи наші кошти на найбільш вигідні об’єкти. Економічна доцільність має переважати над бажанням тримати про всяк випадок збитковий об’єкт. Наприклад, ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» утримує за рахунок централізованих коштів ряд збиткових підприємств, на утримання яких витрачено: ДП «Грязелікувальня «Мойнаки» – 2009,4 тис. грн, ДП «Санаторій «Зірка» – 1298,1 тис. грн, ДП «Феодосійський меблевий комбінат» – 765,0 тис. гривень. Питання щодо відчуження вказаних збиткових підприємств буде винесено на загальні збори акціонерів Товариства. Крім того, ЗАТ «Санаторій «Рай-Оленівка» утримується за рахунок коштів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», що надаються як поворотна фінансова допомога (за п’ять років ця сума становила 4 233 510 грн). На мою думку, було б вигідніше ці кошти спрямувати на реконструкцію та інвестування перспективних закладів, які за незначної підтримки зможуть суттєво збільшити прибутки. Але всі рішення ФПУ будуть прийматися виключно спільно і в установленому порядку. І намагання звинуватити мене у начебто «маніпулюванні» членами Президії не що інше, як чергова спроба посіяти розкол у лавах ФПУ. Переконаний, що навіть припущення у можливості подібних «маніпуляцій» є глибоко образливим для кожного члена Президії.
P. S. Хочу навести уривок з листа від керівництва ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», який надійшов на мою адресу:
«…У першому номері профспілкової щотижневої газети «Профспілкові вісті» за 5 січня 2010 року надруковано інтерв’ю заступника голови майнової комісії ФПУ Олексія Романюка «Ризики розбазарювання майна не знято» з відповідними ілюстраціями (колажами). Інтерв’ю вів головний редактор Юрій Радченко.
Після різдвяних канікул на адресу Правління ЗАТ та безпосередньо голови Правління почали надходити численні телеграми, листи, телефонні дзвінки від регіональних представництв та дочірніх підприємств ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» з висловленням обурення, незгоди та протесту щодо ілюстрацій (колажів), які містяться в ній. Як-от: «Чи дійсно нас збираються вбивати? То кого вбивати – ЗАТи або спеціалістів, які щоденно переймаються оздоровленням, лікуванням та відпочинком наших громадян, яких тільки за один рік до 400 000 чоловік. На яких засадах Федерація профспілок фактично утримує профспілкову газету, яка оцінює результат праці багатотисячного колективу в такій образливій формі…
…Прикро було дивитись на ілюстрації до статті колективам оздоровниць, які на місцях безпосередньо займаються організацією та наданням санаторно-курортних послуг, тим більше, що з газетою «Профспілкові вісті» ми знаходимося в партнерських відносинах...
Розраховуємо, що Президія та керівництво ФПУ зроблять відповідний аналіз подання редакцією інформаційних матеріалів».
Чи для такої реакції читачів Федерація профспілок України утримує власну газету і чи такий резонанс у суспільстві ми хочемо мати від наших інформаційних повідомлень?
Василь ХАРА,
Голова Федерації профспілок України
"Профспілкові вісті" №4 (518) 28 січня 2010 року |
|
Нерозбірлива Феміда... В Україні рішення судової гілки влади кричуще непередбачувані, що ставить під сумнів або досконалість законодавства, або неупередженість суддів. Або й те, й інше разом |
|
|
|
|
П'ятниця, 25 грудня 2009, 14:14 |
|

Зазвичай прикметником, що винесений у заголовок, характеризують жінок, скажімо так, доволі легковажної поведінки. А що робити, шановні друзі, якщо Богиня правосуддя в українських реаліях і справді надто далека від свого усталеного образу – жінки із зав’язаними очима, терезами і караючим мечем у руках? Тобто формально у неї таки все на місці, проте призначення нехитрого скарбу цього вітчизняного уособлення Закону – дещо інше. Докладно й не без іронії сучасний образ богині правосуддя "ПВ" описали у № 33 від 21 серпня. Хотілося, звичайно, сподіватися, що відтоді ситуація змінилася на краще. І є факти, які свідчать, що порядні і совісні люди у мантіях – це не виключення. Однак у цілому, і про це ми говоритимемо нижче, ситуація не видається аж надто втішною.
Замість преамбули
Погодьмося, що пересічному громадянинові важко добитися правди. Не переобтяженому ані зв’язками, ані грошима (а в хитросплетіннях вітчизняного законодавства самому й годі навіть думати розібратися!) позивачеві в українських судах можна розраховувати або на провидіння небесне, або ж на сторонню допомогу. Зазвичай другий варіант набагато реальніший. Оскільки Федерація профспілок України об’єднує багатомільйонну когорту членів профспілок, зрозуміло, що саме цій найбільшій громадській організації країни доводиться опікуватися проблемами чи не кожного четвертого українця. Захищати його право на працю, її гідну і своєчасну оплату, на відпочинок тощо. Зрештою, ФПУ залишилася чи не єдиним місцем, куди може звернутися людина праці зі своєю бідою й отримати фахову консультацію і навіть дієву допомогу. Судячи з усього, така позиція ФПУ стала комусь "поперек дороги". Тож і вирішили невідомі "доброзичливці" руками цілком конкретних виконавців… прибрати Федерацію собі до рук.
Фальсифікаціям – так?! Махінаціям – так?!
1 жовтня окружний адміністративний суд м. Києва після розгляду позову громадянина Олександра Щурика ухвалив рішення про скасування Наказу та правового висновку Міністерства юстиції України щодо легітимності обрання Головою ФПУ Василя Хара. Парадокс, але формальним приводом для такого рішення стало… неналежне оформлення правового висновку Міністерства юстиції. Тобто через відсутність кутового штампу і одного підпису, що їх не було на документі через недогляд чи недбалість співробітників Мінюсту, було поставлено під сумнів легітимність як Голови ФПУ, так, власне, й самої організації. Адже замість того, щоб елементарно зобов’язати міністерських чиновників усунути власні недоліки, суд скасував увесь пакет рішень щодо прийняття змін до Статуту ФПУ.
От така історія. Зрештою, одразу стало зрозуміло, що за усім цим стоїть бажання взяти під контроль найбільше профспілкове об’єднання країни. Причому у гонитві за примарою владних повноважень зацікавлені особи не гребували ніякими методами. Суди по всій країні "засипали" скаргами і судовими позовами. Що говорити, якщо лише до Кіровського районного суду Дніпропетровська надійшло 18 (!) позовів. Зате наразі ФПУ має підстави звинувачувати опонентів у фальсифікаціях документів. Адже, як з’ясувалося, ті у якості доказів власної "легітимності" не побоялися надати до суду протоколи засідань Президії і Ради ФПУ, яких... просто не було. Понад те – з підписами голів ЦК профспілок, які до тих самих ЦК мають таке ж відношення, як суддя, що ухвалював рішення на користь п. Щурика, – до створення еволюційної теорії походження видів Чарльза Дарвіна... До речі, згодом юристи ФПУ витребували довідку із готелю, де начебто відбувалися ці "президія" і "рада", але ні про які організовані профспілкові зібрання у зазначений в "документах" день там і близько не чули. Також голови ЦК направили відповідні звернення до правоохоронних органів із проханням дати оцінку цим "протоколам", адже спритники діяли настільки масштабно і нахабно, що на папері "переобрали" ледь не усіх голів обласних рад профспілок і голів галузевих ЦК.
Принагідно хотілося б відзначити, що наші люди у погонах, покликані стояти на варті закону, наразі, судячи з усього, вартують небагато. Просто вражає своїм цинізмом відповідь із прокуратури, де додумалися на запит щодо перевірки достовірності представлених паном Щуриком документів відповісти, що це неможливо… оскільки вони не можуть зустрітися з власне Щуриком! Цікаво: вони що, у фальсифікатора хотіли дізнатися, сфальсифіковано протоколи чи ні? Розраховували на щиросерде зізнання? Чи просто немає бажання розслідувати справу і хоча б перевірити підписи і печатки під документами? Та пересічний шанувальник детективного жанру скаже, що це "елементарно, Ватсоне". Тим більше, що власне ФПУ вже півроботи зробила за слідчих, надавши неспростовні докази, що ніяких засідань, переобрань голів ЦК і всього іншого просто не було!
Тож і маємо ситуацію, коли за часів влади, що обіцяла "Бандитам – тюрми" і що "Закон один для всіх", останній став надійним захистом для перших. І зовсім не в тих місцях, на які вони заслуговують.
І Щурика "прищучили"
Втім, добитися у суді об’єктивного і справедливого рішення все ж можна – не так усе безнадійно, як видається на перший погляд. Хоча докласти зусиль доводиться "по максимуму". За приклад візьмемо той самий випадок зі справою з умовною назвою "Щурик проти ФПУ". Зрозуміло, що у поважній громадській організації не погодилися з очевидно абсурдним рішенням суду першої інстанції, тож юристами вчасно була подана апеляція. 17 грудня відбувся розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Як зазначила керівник юридичного департаменту ФПУ Віра Орлова, на прикладі цього засідання можна було б зробити практичний "тренінг" для молодих юристів.
Апеляційне оскарження, як правило, не повторює процес у першій інстанції. Справа попередньо вивчається колегією суддів, тож вони приходять уже із чітким баченням ситуації. Нові докази зазвичай теж не з’являються; якщо є якісь нові обставини, суд їх заслуховує. Тож засідання триває, як правило, 20–30 хвилин. Засідання по справі апеляції ФПУ тривало 4 години 23 хвилини…
Загалом представниця в суді пана Щурика заявила 7 клопотань, тричі вимагала відведення складу суду і один раз – головуючого. А це кожного разу – вихід до дорадчої кімнати, прийняття окремої ухвали. Сторона опонентів ФПУ, склалося враження, відверто працювала на те, щоб максимально ускладнити перебіг процесу, знервувати суддів, аби потім за формальними ознаками недотримання процедури розгляду справи мати привід оскаржити рішення, якщо воно буде не на їхню користь. Слід віддати належне колегії суддів, які виявили значну витримку і, зрештою, дали об’єктивну оцінку цій справі: рішення окружного адміністративного суду м. Києва скасували і винесли нову постанову, якою п. Щурику відмовлено у задоволенні позову. Звичайно, так мало бути. Але в українських реаліях все ж варто зайвий раз подякувати складу суддів, які гідно дотрималися норми і букви Закону.
До речі, стосовно розгляду апеляції хотілося б відзначити такий момент. У якості доказу представниця Олександра Щурика, коли заперечувала проти апеляційної скарги, намагалася представити договір оренди з готелем, де начебто й відбулися збори, на яких зазначеному панові делегували високі повноваження. Починався договір із симптоматичної фрази, у якій було сказано приблизно наступне: "Федерація профспілок в особі голови обкому Щурика…" Аби у повній мірі осягнути абсурдність ситуації, уявіть-но на хвилинку договір від імені Міністерства оборони, підписаний, скажімо, "старлеєм" Бобкіним. Не пройняло? Ну, то запрошуємо на десерт – договір не був скріплений печаткою! Хоча, зрештою, звідки б вона могла узятися?..
ФПУ і Феміда. Історія "кохання"
Не остання причина (чи – головна?), через яку Федерація профспілок постійно у стані "підвищеної боєготовності", – ФПУ у спадок від Укрпрофради залишився чималий майновий комплекс, який, на відміну від державного, поки ще не "розтягли" по інтересах. Хоча відверті зазіхання, й, чого гріха таїти, вдалі спроби вже стали непоодиноким, на жаль, явищем.
За законом профспілки, як громадська організація, не можуть займатися підприємницькою діяльністю. Тому були створені "Укрпрофоздоровниця" і "Укрпрофтур", які, у свою чергу, створили свої дочірні підприємства. Вони працюють і приносять прибуток ФПУ, адже Федерація профспілок є там і там акціонером з контрольним пакетом акцій (інший акціонер – Фонд соцстраху). 1996 року у Фонду держмайна України виникла думка, чого б не оголосити майно профспілок власністю держави? Плюс до них долучилися громади тих профспілок, що не увійшли до складу ФПУ, з аргументацією, що за часів СРСР усі працювали однаково, платили внески, тож треба швидко ділити неподілене. Процес тривав до 1997 року і, зрештою, Верховний Суд України однозначно підтвердив, що держава не має до майна профспілок жодного відношення.
Здавалося б, питання зняте. Адже рішення ухвалила вища судова інстанція країни, рішення якої оскарженню не підлягають. Тобто з тим самим предметом позову не можна більше звертатися до суду. Але – не в Україні. За 10 років був ініційований інший суд, з ідентичним текстом позову. Це Генеральна прокуратура в інтересах ФДМУ виступила проти "Укрпрофоздоровниці". І знову ВСУ приймає рішення на користь Федерації профспілок. Судді, безперечно, вчинили по закону. Але їх так само могла зупинити і авральна робота Фонду держмайна щодо швидкого і радикального розпродажу цього самого майна, яке з легкої руки чиновників швиденько стає приватним. Що говорити, коли офіційно визнаний факт колишньою Главою ФДМУ Валентиною Семенюк – в активах держави лишилося 21% суспільного майна у вигляді ще нерозпроданих активів – свідчить сам за себе?
Однак і на цьому спроби відкусити від "профспілкового пирога" не припинилися, просто змінилася тактика дій. Не вдалося забрати усе гамузом, вирішили розтягти по частинах. В останні 3–4 роки тривають активні спроби відчуження майна ФПУ. У Закарпатті прийнято рішення облради про передачу 7 майнових комплексів профспілок до комунальної власності, під постійним "пресом" – оздоровниці Моршина. Будинок спілок в Ужгороді рішенням облради передано під адміністративний суд. Місцева влада намагається "привласнити" будинки спілок у Дніпропетровську, Чернігові. І це лише найбільш кричущі факти!
Насправді, по своїй суті ситуація просто абсурдна. Нікому ж не спаде на думку прийти до приватизованої квартири і претендувати на господарську антресоль. Чи того більше – на спальню. А профспілки сьогодні мають два (!) рішення Верховного Суду України, однак не припиняються спроби владних структур і рейдерів усіх рівнів ну хоч якось поживитися за рахунок найбільшої громадської організації країни. Рішення ВСУ остаточне, тож ФПУ звернулось навіть до Голови Верховного Суду Василя Онопенка з тим, аби той розіслав пояснення, що суди взагалі не мають права приймати справи щодо майна Федерації профспілок до розгляду. Тому що фактично це спроба "переділити" те, у чого є законний власник.
Один для всіх чи всі для одного?
Загалом із логікою, на яку спирається ФПУ, важко сперечатися. Вірніше – їй практично немає чого заперечити. Тож судді, які приймають протизаконні з точки зору Федерації рішення, взяли за правило, як би це сказати пом’якше, не звертати на неї уваги. Певно, очі їм застять інші аргументи.
Втім, судова гілка влади, певно, як і будь-яка інша, просто відображає сучасний стан розвитку громадянського суспільства у країні. Якщо громадськість мовчить – беззаконня пануватиме над законом. Матимемо проблеми із контролем за владними "небожителями", уклінно добиватимемося милості чиновників, шукатимемо у прокуратурі захисту від міліції і навпаки.
Як довго це триватиме, наразі навряд чи хто зможе відповісти. Певно, допоки верховенство права не стане нормою для всіх. От у Сербії суд оштрафував президента країни за прилюдне розпиття келиха шампанського після футбольного матчу, в якому балканська збірна виборола право участі в чемпіонаті світу. А у нас Гарант хильнув "фронтові 100 грам" на День Перемоги, сів за кермо і поїхав. І хоч би хто із охорони зупинив Президента! Ніхто не сперечається: вшанування ветеранів – це святе. Але Закон на ділі має бути один для всіх. А не всі навкруги мають ублажати одного. Нехай і наділеного владною булавою.
Володимир ПОЛЄТАЄВ |
|
«Суєслови, лицеміри» довели музей Кобзаря до зруйнування |
|
|
|
|
П'ятниця, 11 грудня 2009, 18:44 |
|
Головний музей країни уже 6 років не приймає відвідувачів!
У кожної нації є святі для неї імена. Для українського народу це, безумовно, Тарас Шевченко. Мені не раз доводилося бачити у хатах вишивані портрети поета, які висіли поруч із образами. Люди моляться, звертаючись до свого захисника, до свого Шевченка.
За останні двісті років Шевченка змушували мовчати, відправляли на заслання, знищували його книжки і цензурували його твори, випалювали пам'ять про нього у душі народній. Але все то було марно: у часи, коли Шевченка не те що не вивчали в школі, а взагалі тримали під забороною, неграмотні селянські жінки цитували «Кобзар», знаючи його напам’ять від першого до останнього слова. Такої народної пошани не здобувала жодна людина в нашій історії.
Тарас Шевченко був не тільки генієм у масштабах своєї батьківщини. Він піднявся на вершини світової суспільної думки, а його творчість стала явищем у світовій культурі. «Він був сином мужика — і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури», - писав про Кобзаря Іван Франко.
Нинішня влада не раз присягала у любові до легендарного сина Черкащини. Президент, прем’єр, «національно свідомі» народні депутати, помаранчева еліта неодноразово відвідували Чернечу гору, перед телекамерами лунали палкі виступи на захист спадщини Т.Шевченка. Здавалося б, усе, що було недодане пам’яті поета, за останні п’ять років «справжньої проукраїнської влади» буде компенсоване з головою. Тим паче, що швидко наближаються дві символічні дати: 150 річчя від дня перепоховання поета на Чернечій горі у Каневі (2011 рік) та 200-річчя з дати народження Тараса Григоровича Шевченка (2014 рік).
Нещодавно мені довелося знов побувати на Чернечій горі. Був щиро вражений: виявляється, те, що не вдалося царям і радянським генсекам, виявилося під силу нинішній владі. Проголошуючи красиві гасла на шевченківських святах, ура-патріоти водночас з успіхом руйнують пам'ять про поета і знищують традиції його вшанування.
Уже понад 6 років не працює літературно-меморіальний музей Т.Шевченка, споруджений архітекторами В. Кричевським та П. Костирком. Це взагалі нонсенс – шість років закритий головний музей країни – музей найбільшого ідеолога незалежної Української держави.
Скільки людей з різних країн світу оминули Канів тільки тому, що не дочекалися закінчення реконструкції музею! Нині кількість відвідувачів Тарасової гори – близько ста тисяч на рік. А якби меморіал працював на повну потужність, поклонитися Тарасу приїхало б у десятки разів більше людей.
 Кілька років тому назад Сьогодення...
Перебуваючи на Черкащині, мимоволі ловиш себе на думці, що радянська влада дбала про пам'ять Шевченка ретельніше, ніж нинішня «патріотична». Музей Шевченка був побудований у 1932-1939 роках, у часи голоду і зубожіння. Сам архітектор Василь Кричевський продавав на базарі свій одяг, щоб прогодуватися, поки йому затримували зарплату. Через брак коштів тоді деякі елементи будівлі зробили дешевшими: замість залізобетонних перекриттів – дерев’яні, скасували також окремі елементи декору, які потребували високої майстерності і дорогих матеріалів.
До 200-річчя від дня народження Кобзаря було вирішено провести реконструкцію музею згідно з відновленим проектом Василя Кричевського, але використати уже ті міцні матеріали, які передбачалися з самого початку. Розпочали реконструкцію у 2003 році, визначивши витрати на рівні 11,2 мільйонів гривень. Завершити всі роботи планували до травня 2006 року.
Минуло шість років, і стало зрозуміло, що музей перетворився на довгобуд, який коштує все дорожче і дорожче. У 2009 році загальний бюджет проекту становить майже в 9 разів вищу суму: 96,4 мільйони гривень. Із них на 1 січня 2009 року за рахунок коштів державного бюджету виконано робіт на загальну суму у 54, 5 мільйона гривень. Наскільки в цьому винна інфляція, а наскільки – бажання «роздути бюджет», то вже інше питання.
Тепер уже те, що було відбудовано у попередні роки, поступово руйнується. А влада тим часом взялася за нові іграшки: побудова з нуля «Мистецького арсеналу», відновлення Батурина. Результат, до речі, той самий – проекти дорожчають з кожним роком, кінця будівництву не видно, високі ідеї перетворюються на фарс.
Історія музею Шевченка є дуже символічною. Рятувати потрібно не тільки музей – рятувати потрібно всю країну. Вона так само руйнується, бо нею керують невправні будівничі. Вони прикривають свою безпорадність лицемірними виступами. Нещодавно Віктор Ющенко заявив, що його діяльністю на посаді президента «раділи б Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Грушевський, Августин Волошин».
Не буду розписуватися за всіх історичних діячів, але зверну увагу, що Тарас Шевченко присвятив не одну поему викриванню лицемірства і пустослів’я тих владних мужів, у яких слова протирічили вчинкам.
Тарас Шевченко народився у час, коли український народ жив під гнітом кріпацтва, було знищено Гетьманщину, зруйновано Запорізьку Січ, а Україна повністю перейшла під контроль російських царів. Було ліквідовано рештки самостійності України, її мова та культура винищувалися. І саме тоді, коли українці стали забувати свою свободу і відчували безнадійність та розпач, Тарас Шевченко нагадав їм, яким гордим народом вони є насправді. Своїм словом він пробудив Україну від летаргічного сну. Нація почала прозрівати. Навіть після смерті Кобзаря він не переставав впливати на формування свідомості свого народу, і зрештою, сприяв становленню і здобуттю української незалежності.
І якою виявилася вдячність наших нинішніх правителів, які ніколи б не прийшли до влади, якби не була втілена мрія Кобзаря про незалежність?
За 18 років незалежності день народження Тараса Шевченка так і не був проголошений державним святом, як це відбулося під час короткого періоду існування Української Народної Республіки в 1918 році.
Ганьба, але національну шевченківську святиню не включено навіть до переліку об’єктів, призначених для відвідання іноземними гостями Євро-2012. Хоча у радянські часи під час проведення Олімпіади-1980 у Москві музей Т. Шевченка на Тарасовій горі був визначений найпершим об’єктом для відвідання в Україні учасниками олімпіади.
Потрібно підкреслити, що винуваті у приниженні національної святині не тільки «найбільш український президент», але й «національно свідомі» - Уряд (і насамперед - Міністерство культури), Комітет Верховної Ради з питань культури, помаранчева парламентська більшість, ура-патріоти, імена яких знає вся країна завдяки їх крикливим, порожнім, не підкріпленим конкретними справами патріотичним закликам і гаслам, які щоденно лунають з трибуни Верховної Ради.
Тому від імені Федерації профспілок України, від імені 9 мільйонів членів профспілок-громадян України звертаюся з вимогою негайного порятунку музею та заповідника, завершення будівництва і гідного вшанування пам’яті Кобзаря. Інакше нинішня влада увійде в історію як найбільш цинічна команда по відношенню до народних святинь.
Василь Хара,
Народний депутат України,
Голова Федерації профспілок України |
|
Василь Хара: «Безпека робочого місця без відповідної атестації – окозамилювання, що сприяє прихованому виробничому травматизму» |
|
|
|
|
Вівторок, 10 листопада 2009, 11:48 |
|
 Сьогодні в Україні не існує об'єктивної статистики про те, скільки ж людей працює на шкідливому для здоров'я виробництві, яким є реальний відсоток виробничого травматизму й скільки працівників одержали профзахворювання. Державні контролюючі органи часто заохочують роботодавців у прихованні ними реальної ситуації щодо охорони праці на підприємствах, а профспілки не в змозі ефективно впливати на ці процеси. Ми поцікавилися у Голови Федерації профспілок України Василя Хара, яку роботу в цьому напрямку проводить найбільше профспілкове об'єднання України. – Василю Георгійовичу, як профспілки оцінюють ситуацію з охороною праці? – Для кожного працівника, що зайнятий у сфері суспільного виробництва, безпека праці – одне з найважливіших питань. Проте, за оцінками експертів Федерації профспілок України, керівництвом країни протягом 18 років питанням охорони праці уваги не приділяється. Причому йдеться не тільки про численні аварії зі значними людськими жертвами, які стали звичним явищем в Україні. Тривожить загальна політика держави, що лише на папері декларує належні, здорові й безпечні умови праці. За даними Держкомстату, останні 10 років щорічно зростає чисельність людей, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Сьогодні більше 1,6 млн осіб, а це приблизно 27% від загальної чисельності працюючих на виробництві, перебувають у такому жалюгідному становищі . Як наслідок – майже 7 тисяч працівників щороку одержують профзахворювання, і їхня кількість на сьогодні досягла майже 320 тис. осіб. Ми також змушені констатувати, що зростає травматизм у процесі трудової діяльності. Щороку на своїх робочих місцях гинуть понад 2 тис. працюючих і до 23 тис. одержують каліцтво. Однак з виробництвом пов'язують лише 44% смертельних випадків і 71% випадків травм. Ці цифри свідчить про те, що так звані «легкі» виробничі травми не розслідуються й ніде не враховуються, а таких, за нашими розрахунками, сотні тисяч. Відповідно, тисячі потерпілих і родини загиблих залишаються соціально не захищеними. За даними Міжнародної організації праці, кількість загиблих при виконанні робіт у 2008 році в Україні склала 16 людей на 100 тис. працюючих, що в 2,7 разу більше, ніж за офіційною статистикою. Така ситуація є просто кричущою для країни, що декларує себе як соціальна держава. – Яких же заходів слід ужити для того, щоб ця ситуація змінилася? – Одним із заходів, які покликані захистити право працівника на безпечну працю, традиційно вважається атестація робочого місця. Однак практика показує, що не кожний роботодавець може провести атестацію робочих місць, оскільки, як не банально це звучить, для них це дорого. Атестація одного робочого місця обходиться в суму від 500 до 2000 гривень. А робочих місць на деяких підприємствах – тисячі. Другий аспект – результати вже проведеної експертизи часто не відповідають дійсності. Наприклад, на одній із теплоелектростанцій, що працює на двох видах палива (вугіллі й газі), при проведенні атестації вугілля перекривається й подається тільки газ, усе прибирається й вичищається. Експерти не виявляють шкідливих факторів умов праці й підписують позитивний вердикт. Після їхнього догляду на ТЕЦ знову перекривають газ і починається робота з вугіллям. Люди одержують профзахворювання, але не можуть одержати за це компенсації. Сьогодні атестацією робочих місць займаються держструктури та безліч приватних організацій, проте, за даними Міністерства праці і соціальної політики України, більше 25% підприємств таку атестацію не пройшли, а в деяких областях, наприклад в Одеській, ця цифра становить 66%. Очевидно, що сотні тисяч людей працюють у важких і шкідливих умовах праці, на шкоду своєму здоров'ю, не одержуючи за це жодних пільг і компенсацій. А сама атестація робочих місць із діючого інструмента захисту працівника перетворюється на інструмент маніпуляції. – Що робить Федерація профспілок України для вирішення цього питання? – Федерація профспілок України не може стояти осторонь від цієї дуже важливої проблеми, адже законодавство дає нам право проводити незалежну експертизу умов праці. Тому цього року рішеннями Президії ФПУ створено Центр незалежних експертиз з охорони праці для проведення незалежної й об'єктивної експертизи умов праці, атестації робочих місць, перевірки вірогідності результатів попередньої атестації за зверненнями членських організацій Федерації профспілок України. Планується, що в діяльності Центру братимуть участь професійно навчені й атестовані фахівці, основне завдання яких – надання експертно-технічної та науково-методичної підтримки технічної інспекції праці при здійсненні громадського контролю за охороною праці. Федерація профспілок України надаватиме Центру фінансову підтримку для зниження вартості послуг з атестації робочих місць на підприємствах, на яких є наші профспілкові членські організації. Головне завдання Центру – виявлення шкідливого впливу небезпечних факторів виробничої діяльності на працівників і здійснення заходів щодо їхньої мінімізації, допомога роботодавцеві у створенні й функціонуванні на підприємстві системи охорони праці, перевірка вірогідності раніше проведених експертиз, технічна підтримка громадського контролю за станом охорони праці. Природно, що діяльність Центру здійснюватиметься у тісній взаємодії з профспілковими організаціями, спільним представницьким органом роботодавців України, центральними органами виконавчої влади, у тому числі з Міністерством праці і соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та Держгірпромнаглядом України. – Які перспективні плани діяльності Центру незалежних експертиз? – Ми розраховуємо, що створення цього Центру допоможе профспілкам ефективніше впливати на покращення умов праці і соціальний захист працівників. Якщо профспілкова організація звернеться до Центру незалежних експертиз, наприклад, для підтвердження результатів атестації робочих місць, і з'ясується, що результати раніше проведеної атестації сфальсифіковано, то через суд вони будуть скасовані, а експертне підприємство, що видало неправдиві дані, буде позбавлене дозволу й ліцензії на таку діяльність. Це допоможе відбити бажання фальсифікувати результати експертизи роботодавцям, котрі готові заплатити за такого роду послуги компаніям, що роблять свій бізнес на здоров'ї людей. Центр створено на базі Донецька, оскільки це один із найбільш потужних промислових регіонів, де показники виробничого травматизму й загибелі на виробництві є дуже високими. У перспективі плануємо організацію центрів незалежної експертизи в усіх регіонах країни, надалі ж, крім регіональних, створимо галузеві філії, аби мати можливість оперативно реагувати на всі запити підприємств, на яких працюють наші профспілкові організації. Адже не секрет, що сьогодні голови профкомів і технічні інспектори праці профспілок залишаються віч-на-віч із роботодавцями й часто не мають можливості довести порушення вимог щодо охорони праці без об'єктивних досліджень і експертних висновків. Багатьом членам профкомів просто погрожують звільненням, якщо їхня принципова позиція не влаштовує роботодавця. А фахівців Центру як незалежних експертів можуть залучати до роботи комісій з розслідування аварій і нещасних випадків, до виконання незалежної експертизи. Вони будуть відстоювати інтереси працівників у правовому полі, що дозволить реально, крок за кроком, покращувати умови праці на підприємствах, зберігати життя й здоров'я працюючих українців. |
|
ВАСИЛЬ ХАРА: «ТРИВАЄ ТОТАЛЬНИЙ НАСТУП НА КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ГРОМАДЯН, І ПРОФСПІЛКИ БОРОТИМУТЬСЯ НА СТОРОНІ ЛЮДЕЙ» |
|
|
|
|
Вівторок, 06 жовтня 2009, 17:09 |
|
Федерація профспілок України оголосила про проведення у жовтні масових акцій протесту. Працівники всіх галузей вийдуть на вулиці, щоб висловити своє обурення бездарною економічною й соціальною політикою, підвищенням цін, низькими зарплатами й пенсіями, високими податками, скороченням робочих місць, зростанням заборгованості із заробітної плати. Про позицію Федерації профспілок України розповів Голова ФПУ Василь Хара.
– Наскільки погіршилося економічне становище українців з настанням осені 2009 року?
– Ситуація в країні усе більше нагадує бенкет під час чуми. Офіційна статистика показує зменшення кількості безробітних і стабілізацію в деяких галузях економіки, проте реальна ситуація свідчить про зворотне. Два показники, які говорять про стан економіки – обсяг електроспоживання й обсяги вантажоперевезень по країні, – залишаються на вкрай низькому рівні, що свідчить: поліпшень в економіці не відбувається й життя на підприємствах ледве жевріє. Зростає приховане безробіття, під ударом опинилися навіть висококваліфіковані кадри, які значаться на підприємстві, але не одержують зарплати й перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках. Про соціальну сферу страшно й згадувати – завдяки «турботі» Уряду сьогодні за межею бідності опинилися 70% активного населення України, у тому числі 8 мільйонів пенсіонерів. Мінімальна заробітна плата (650 грн. – з 01.10.2009) менша, ніж офіційно встановлений прожитковий мінімум (669 грн.), і нижча від офіційної межі бідності (778 грн).
Зарплати й пенсії скоротилися від початку року на 10 відсотків. Стрімко зростає й заборгованість із зарплати: на 1 серпня вона становила 1 млрд. 559 млн. гривень. З кожним днем інфляція перетворює ці невиплачені мільйони на «папірці», які нічого не варті.
Уряд системно порушує чинне законодавство й не виконує соціальні зобов'язання держави перед власними громадянами.
– Але Уряд посилається на світову кризу, яка все зруйнувала в Україні...
– Це дуже зручна позиція – прикривати власні помилки й бездарні рішення світовою кризою. Адже насправді економіка України практично не інтегрована у світову економіку й від неї не залежить, тому світова криза лише оголила сутність популістської політики, що знищує економіку країни й робить жебраками понад 70% населення України. Величезні дірки в бюджеті влада збирається латати, обібравши до нитки підприємства і їхніх працівників, збільшивши податкові виплати до 120%, а також залучаючи кредити МВФ на кабальних для України умовах. У результаті ми одержуємо злиденну країну й розорені підприємства. Для одержання кредитів Міжнародного валютного фонду влада підписала з Фондом меморандум, зобов'язання за яким боляче б'ють по кожному українцеві й різко знижують соціальні стандарти в країні на десятки років уперед.
По-перше, Уряд пообіцяв МВФ підвищити ціни на газ для населення, що зробить комунальні платежі непід'ємними практично для 90% населення.
По-друге, Уряд пообіцяв МВФ провести пенсійну реформу, згідно з якою пенсійний вік для чоловіків і жінок збільшується на п'ять років – до 60-65 років. При цьому середня тривалість життя в країні у чоловіків – 62 роки, а в промислових областях – 59 років. Тобто люди просто не будуть доживати до пенсії.
По-третє, Уряд пообіцяв заморозити розмір зарплат та соціальних виплат, і це при тому, що інфляція лише за минулий рік перевищила 20%, а прожитковий мінімум – на рівні 2000 року.
По-четверте, Уряд розробляє податкову реформу, що призведе до збільшення прибуткового податку, акцизів, скорочення пільг. Крім того, планується перенести основне навантаження сплати страхових податків з роботодавця на плечі працівника. Такий підхід економіку будь-якої країни призведе до кризи, а населення – до зубожіння.
– Але що можуть зробити профспілки у цій ситуації?
– Можу стверджувати, що на сьогодні ФПУ – практично єдине профспілкове об'єднання, що являє собою реальну силу, здатну протистояти цинічним атакам на права людини праці в Україні. Федерація профспілок України має професіоналів, основна мета яких – економічний, соціальний і правовий захист трудящих, наші представники тісно співпрацюють із Мінфіном, Мінекономіки й Мінпраці. Ми аналізуємо всі законопроекти, відстежуємо й припиняємо усі спроби влади скоротити соціальні гарантії для громадян, ведемо постійну боротьбу за виконання зобов'язань Уряду й роботодавців, прописаних у Генеральній угоді. Наведу кілька прикладів. Кабмін намагався виключити профспілки з процесу регулювання цін на соціально значимі продукти й послуги. Федерації профспілок України довелося боротися з Урядом через арбітражний суд. Ми домоглися скасування цієї постанови, що дозволило на початку вересня відстояти ціну на газ, не давши дозволу НКРЕ підвищувати ціну на газ для населення у 2,5 разу. І в результаті українські родини в цьому опалювальному сезоні зможуть заощадити майже 3,5 млрд грн, не оплачуючи підвищені комунальні платежі, а у 2010 році – уже 16 млрд гривень. Ось така арифметика.
Нам вдалося запобігти спробі Уряду обмежити виплату пенсій працюючим пенсіонерам – було в Кабміну бажання виплачувати їм 50% нарахованої пенсії, допоки вони працюють. Також ми відстояли право дострокового виходу на пенсію, особливо у випадку скорочення робочого місця або ліквідації підприємства. Нам вдалося домовитися про недопущення у наступному році скорочення чисельності зайнятих у бюджетній сфері й збереження обсягів витрат на оплату праці. ФПУ допомогла повернути близько 30 млн грн боргів із заробітної плати, і ця робота триває постійно й системно.
Однак ключові вимоги ФПУ про збільшення розмірів базових соціальних показників – мінімальної зарплати, прожиткового мінімуму, відхилені Урядом. Крім того, проект бюджету на наступний рік фактично узаконює тяжке становище працівників. Тому нам не залишається нічого іншого, як вдатися до масових протестних виступів.
– Але люди зараз дуже розчаровані, то ж під якими гаслами ви хочете вивести людей на вулиці?
– Це правда. Люди розчаровані бездарними популістськими політиками, які призвели Україну й кожного її жителя до зубожіння, вони не вірять у те, що в силах щось змінити. Але світовий досвід показує, що в умовах капіталізму профспілковий рух – найпотужніший і найефективніший інструмент впливу на недбайливу владу. Профспілка не прагне влади, її завдання – захищати інтереси людей праці, контролюючи дії влади й роботодавців. У цьому – принципова відмінність. На жаль, в Україні профспілковий рух поки що намагаються використовувати на догоду окремим політичним силам, створюючи нечисленні й керовані профспілки. Таких в Україні майже сотня. Зрозуміло, що сьогодні деякі «кишенькові» профспілки вже побігли підтримувати «своїх» кандидатів у президенти й слухняно схвалюють усі їхні дії, відпрацьовуючи отримані гроші. Крім того, вони ж ведуть війну проти нас, намагаючись дискредитувати ФПУ, оскільки ми є реальною силою, що виступає на стороні людей праці. Повірте, серед 73 членських організацій ФПУ є прихильники практично всіх політичних сил, однак тим ми й сильні, що всі рішення приймаються колегіально й змусити ФПУ встати під політичні прапори якоїсь однієї партії неможливо. Тому наші протестні акції мають справжнє профспілкове обличчя.
Уряд намагається «законсервувати» злиденне становище трудящих і в наступному році. У проекті бюджету на 2010 рік. соціальні параметри мізерні, злидарські. Ми виступаємо проти цього з різким протестом і наполягаємо, щоб зарплати зростали, як це передбачено угодами з Урядом, – не менш ніж на 25% за рік.
Наші акції протесту ми приурочили до двох значних дат: 7 жовтня – Всесвітній день боротьби за гідну працю, а 17 жовтня – Всесвітній день боротьби з бідністю. Саме з 7 жовтня відбудуться протестні акції в усіх регіонах, а 17 жовтня ми вийдемо на майдан Незалежності в Києві, щоб сказати своє «Ні!» бідності й зажадати у влади, яка зробила жебраками майже 15 млн громадян, виконувати Конституцію, а не вирішувати свої проблеми за рахунок власного народу.
– Ви вважаєте ваші вимоги реалістичними в період економічного спаду?
– Так, вони абсолютно реалістичні, тому що є внутрішні ресурси, які нинішня влада не в змозі використовувати, а тільки ускладнює тяжке становище народу й економіки. Бо ж і дотепер немає ні антикризового плану, ні плану розвитку країни у посткризовий період. Зате непродуманими діями Уряду економіка заганяється в «тінь», відповідно й зарплати на багатьох підприємствах виплачуються у «конвертах». Виведення тіньових зарплат у «білі» відомості збільшить фонд заробітної плати й допоможе віднайти ресурси для підвищення соціальних виплат і пенсій.
Підвищення ж зарплат і пенсій, у свою чергу, сприятиме зростанню внутрішнього попиту. Результатом стане пожвавлення внутрішнього ринку, що дасть поштовх розвитку промисловості. А стагнація внутрішнього ринку призводить до зростання безробіття й зубожіння населення. Це замкнене коло треба розірвати. І ми робимо все можливе для цього. |
|