5 грудня ц.р. відбулось обговорення результатів проекту ПРООН і МОП щодо оцінки функціонування Державної служби зайнятості. В заході, окрім фахівців ПРООН та МОП взяли участь представники Мінсоцполітики, профспілок, роботодавців, науковці та експерти.
Проект розпочався, внаслідок звернення Міністерства соціальної політики України у четвертому кварталі 2015 року до ПРООН і МОП із проханням щодо проведення функціональної оцінки державної служби зайнятості (ДСЗ) задля спрямування та обґрунтування всеосяжних реформ номенклатури послуг, що надаються ДСЗ, і способу їх надання. Це звернення, зокрема, було обумовлено численними наполяганнями профспілок щодо необхідності удосконалення діяльності ДСЗ та перегляду політики зайнятості загалом. Оцінка включала вісім компонентів, а саме: юридичний статус ДСЗ, збирання та використання адміністративних даних, структурну і функціональну моделі ДСЗ, професійну орієнтацію, активні та пасивні програми щодо ринку праці[1], інформаційно-комунікаційні технології, партнерства і угоди про співробітництво.
Оцінка передбачала аналіз відповідної документації та статистики, зустрічі у форматі фокус-групи та структуровані співбесіди із зацікавленими сторонами, поїздки на місця та SWOT-аналіз кожного компонента. Крім того, оцінка включала порівняльний аналіз шляхом зіставлення із вибраними європейськими державними службами зайнятості.
Результат досліджень свідчить, що ДСЗ працює у проблематичному середовищі, яке характеризується економічним спадом, що спостерігається з 2014 року, економічною та політичною трансформацією, високими рівнями неформальної зайнятості та конфліктом на Сході країни. У відповідь на ці виклики Уряд розробив проект нового закону про зайнятість, у якому, однак, цілі політики зайнятості виходять далеко за рамки типової сфери повноважень державних служб зайнятості, причому без чіткого визначення ролі інших суб’єктів, без співробітництва з якими ДСЗ буде важко забезпечити досягнення вищезгаданих цілей. У порівнянні зі службами зайнятості інших країн, ДСЗ України, враховуючи її загальне навантаження, має помірну чисельність персоналу, але відносно малий бюджет. Бюджет, передбачений на активну політику на ринку праці, на фоні інших країн, є дуже малим.
Крім того, ДСЗ не відіграє жодної ролі у сфері зменшення масштабів неформальної зайнятості та у прогнозуванні ринку праці задля ефективнішого узгодження пропозиції кваліфікованих кадрів із попитом на них. Що стосується прогнозування ринку праці, то ДСЗ ініціювала створення спеціалізованого підрозділу, проте значного прогресу в цьому напрямку поки не досягнуто. На зменшення масштабів неформальної зайнятості ДСЗ також не впливає. Зазвичай ця тема виходить за межі можливостей державних служб зайнятості, хоча є й інші приклади, зокрема Німеччина, де раніше було створено спеціальну інспекцію з нелегальної зайнятості. У кожному бюро зайнятості створена спеціальна робоча група, що має повноваження на проведення без попередження перевірок будь-яких підприємств і на вивчення документів, що стосуються їхніх працівників. У випадку виявлення порушень ці робочі групи можуть, як поліція, порушувати кримінальне розслідування.
Ґрунтовне дослідження дало змогу фахівцям ПРООН та МОП розробити ряд рекомендацій щодо реформування ДСЗ в контексті нових викликів на ринку праці:
- поки новий закон про зайнятість перебуває на стадії перегляду та опрацювання, необхідно продовжити його перегляд на предмет чіткого розмежування між загальними елементами політики зайнятості та сферою повноважень ДСЗ та її ролі у цій політиці;
- у пропонованому законі, також, необхідно переглянути розрізнення між активними та пасивними заходами на ринку праці;
- слід визначити конкретний бюджет на активні заходи на ринку праці;
- у питанні фінансування ДСЗ необхідно дотримуватися радше політики зайнятості, ніж податково-бюджетних і фінансових обмежень, установлених Фондом соціального страхування (порівняно з іншими країнами обсяг фінансування ДСЗ малий);
- необхідно реформувати фінансову допомогу незастрахованим шукачам роботи;
- додаткове державне фінансування на покриття дефіциту слід перетворити на регулярні внески для надання послуг незастрахованим особам, а можливості фінансування з інших джерел, як-от муніципалітети, місцеві органи влади чи тимчасове проектне фінансування від донорів, необхідно переглянути;
- чисельність працівників Центрального апарату, які виконують такі задачі, як аналіз і прогнозування ринку праці, відносно мала і має бути переглянута. Це стосується і таких функцій, як стратегічне планування, моніторинг і оцінка;
- слід створити умови для підвищення гнучкості та повноважень щодо планування на регіональному рівні, зокрема передбачити окремі місцеві бюджети на активні заходи на ринку праці;
- рекомендується вивчити питання ефективності та узгодженості професійного навчання з орієнтацією на єдину систему професійного навчання;
- необхідно розробити систему оцінки ефективності підрозділів і програм;
- посилити акцент на інформації про ринок праці – аналіз поточної ситуації та тенденцій розвитку ринку праці мають бути інтегровані в процес стратегічного планування;
- підвищити увагу до категорій населення, які важко працевлаштувати, зокрема за допомогою партнерства із зацікавленими сторонами на місцевому рівні;
- консультанти та фахівці з професійної орієнтації повинні бути краще поінформовані про останні події на ринку праці, професійно-інформаційні матеріали потребують оновлення;
- заходи, що проводяться поза межами офісів ДСЗ, наприклад, у школах та вищих навчальних закладах, потребують покращення координації з Міністерством освіти і науки, підвищення їхньої економічної ефективності та якості надаваної інформації;
- розвивати партнерство щодо професійної орієнтації та консультування з іншими суб’єктами, такими як заклади сфери освіти, соціальні служби, неурядові організації, приватний сектор;
- розробити стратегічні рамки, які будуть орієнтовані на динаміку ринку праці та інтегровані в національну політику зайнятості;
- запровадити окрему систему управління ефективністю активної політики на ринку праці (АПРП) відповідно до вищезазначених рамок;
- розробити систему аналізу та оцінки впливу АПРП;
- переглянути стратегічний підхід до організації громадських робіт і залучення до них, з урахуванням впливу на можливість працевлаштування і цілеспрямованість, а також до інших тимчасових робіт, щоб не субсидувати їх виплатою страхової допомоги;
- відокремити АПРП, які спрямовані на полегшення працевлаштування, від програм навчання впродовж життя;
- переформатування статистичних даних щодо АПРП в напрямі дотримання вимог управління ефективністю та контролю результатів;
- право на отримання страхової допомоги по безробіттю повинні мати тільки ти особи, які сплачували страхові внески. Виплати незастрахованим особам слід фінансувати з інших джерел.
Дискусія завершилась активним обговоренням щодо визначення найбільш пріоритетних напрямів реформування ДСЗ, які потребують невідкладної реалізації. За результатами проекту фахівцями ПРООН та МОП буде розроблено план реформування ДСЗ.
Департамент захисту соціально-економічних прав
[1] Активна політика — це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення чисельності зайнятих. Тобто вона спрямована на забезпечення роботою не зайнятих активних громадян. Активна політика держави в галузі зайнятості реалізується за допомогою таких інструментів, як державна та регіональні програми зайнятості населення, які передбачають низку активних заходів щодо розширення сфери докладання праці. Активні заходи державної політики — це комплекс організаційно-економічних і правових дій, які безпосередньо впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Пасивна політика держави в галузі зайнятості передбачає її відповідальність за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці. У цьому випадку формується своєрідний ринковий державний патерналізм. Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належать: реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так і негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Ці заходи не впливають на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили і в умовах нашого ринку праці не регулюють зайнятість населення.