«Пізнайте правду і вона вас визволить»
Слова із Євангелія.
Цього року в час Великого Посту, сповіді, покаяння, прощення, очищення і приготування до Великого Дня, cпочатку розп’яття і слідом Воскресіння Ісуса Христа, ми відзначаємо 203 річницю з Дня народження Тараса Шевченка.
Чи є випадковістю це поєднання?
Ні. Це, знак, містика яка позначена одним числом 33 (тридцять три).
У тридцять три Ісуса Христа - Сина Божого за правду яку прорік тодішнім фарисеям – розп’яли.
Він прийшов спасти світ, нас, і дати нам життя вічне.
У тридцять три за правду про життя людей в кріпацтві, про знущання імперських і своїх доморощених «підпанків» Тараса Шевченка царат арештував на 10 років із забороною писати і малювати.
Він прийшов спасти Україну, нас, і дати нам життя у власній історії, власній країні.
Цих дві події об’єднанні однією зброєю - Словом.
Словом Правди, Словом боротьби за Справедливість.
«Спочатку було Слово і Слово було Бог» це із Біблії.
« А насторожі коло їх поставлю Слово» це із Кобзаря.
Чому важливо сьогодні поєднувати і промовляти вголос Боже Слово і Шевченкове слово? Тому що вони наповнені однією суттю гідності і любові до найдорожчого - людини, рідних і Батьківщини. Шевченко добре знав Боже слово і тому волав до властьімущих – «Схаменіться, будьте люде, бо лихо вам буде, розкуються незабаром заковані люди».
«Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово!
Ніколи бо не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих...
Білий царат вирвав йому язик, замучив, щоб перестав говорити, картати і кликати. Царат червоний каструє й паплюжить його морально, намагаючись накласти на нього маску одного з "своїх", сам і руками наших перевертнів.
Та як тоді, так і тепер, стоїть він перед нами над нами! невгнутий й неприступний, як Єремія на розпуттях велелюдних, сам один з Заповітом своєї великої ненависті і своєї великої любові»
(Дмитро Донцов, 9 березня 1950 року, із книги «Незримі скрижалі Кобзаря»)
У ці сучасні дні боротьби за Україну, боротьби проти несправедливості як і наш Кобзар ми можемоненавидіти і любити, прощати і застерігати, «мовчати й чухати лоби» або діяти, боротися.
На жаль, сьогодні Правда Тараса Шевченка теж не звучить всюди, бо оголяє, виркиває, зриває маску продажництва, пристосуванства, поборів і нечесності, брехні і двоєсловія, одна правда для людей, а друга для себе. Уроки такого життя були до Майдану 2014 і як показує реальність не вчать пради життя. Тоді зі сцени звучали слова Шевченка, актуальні і сьогодні:
«Мені однаково чи буду
Я жить в Україні чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені!...
……….
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде,
Присплять лукаві і в огні
Її окраденую збудять..
Ох неоднаково мені»
(Травень, 1847, Петербург, у цитаделі)
Хто пізнав Шевченка духовну природу, той ніколи не зрадить свого народу.
Цими словами хочу закликати нас озброїтися його пророчими словами, думками, відкрити для себе ще раз його Кобзар і збагнути звідкіля у нього така живучість і непереможність. В чому була, є, і залишається його місія, послання, прохання і звернення до нас « і живих, і мертвих, і ненароджених».
Ось деякі Тарасові слова із послання :
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20
….
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля. /349/
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
…………
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
………….
І всі мови
Слав’янського люду — /351/
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем.
…….
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани /352/
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
…….
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
…………….
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
…..
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
……
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться, /354/
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!
Т. Шевченко,14 грудня 1845, Вюнища
Підготував Євген Драп’ятий