Поняття «профспілкова сім’я» має бути не абстрактним виразом, а реальністю

2013-68-p19 shershun

 

Нещодавно у Федерації профспілок Рівненської області відбулося розширене засідання VI Ради Федерації профспілок та ІІІ Форум голів первинних профспілкових організацій, під час яких обговорювалось питання з подальшого розвитку профспілкового руху в умовах реформ, а також чимало говорили і про реформи в нашій країні. Свій виступ на Форумі Микола Шершун, голова Федерації профспілок Рівненщини спланував таким чином, щоб в присутності очільників області, озвучити те, що найбільш турбує сьогодні профспілковців.

Зокрема, для людей незрозуміло, чому вони – маючи роботу, працюючи офіційно, мало відчувають обіцяне покращення. Чому робочі місця скорочуються, зарплати не відповідають ринковим і є досить низькими.

Багато хто з присутніх, працюючи повний день, не має змоги прогодувати сім’ю і заплатити комунальні послуги, вже не кажучи про відпочинок і дозвілля. Це нонсенс, щоб працююча людина була бідною!

А зі ЗМІ постійно чуємо виправдання від урядовців, які коротко можна передати в трьох реченнях: Що ви хочете? Йде війна. Ось-ось МВФ дасть гроші і тоді вже буде покращення, а для цього знову потрібно, щоб зросла ціна на енергоносії для населення.

 

- Миколо Харитоновичу, нещодавно у Києві профспілки відзначали День праці, чому профспілковці з Рівненщини не брали участь у цій Першотравневій ході?

-  Рішення Президії ФПУ з цього приводу не було. У цій ході брала участь лише Київська міська організація профспілки, це їх право. Разом з тим, хотів би наголосити, що цей день, який дехто вважає комуністичним пережитком, насправді є днем боротьби працівників за свої права. Що ж до «критиканів», які які стверджують зворотнє, то вони певно, у свій час, занадто начиталися робіт Леніна, у яких говорилося, що профспілки – школа комунізму. Для довідки: 1 Травня відзначають, крім України, ще в 141 країні світу. Ця боротьба розпочалася ще 1 травня 1886 року в Чикаго зі страйку американських робітників, вони вимагали нормований робочий день у 8 годин. Їх ініціатива закінчилася кривавим побоїщем із поліцейськими. Боротьба триває, досі. Бо ж, ніхто нам просто так нічого не дасть. Все ж, хочу підкреслити, якщо ми лише будемо на 1 травня проводити демонстрації, махати прапорцями, це теж нічого не дасть. Ми на президії вирішили не брати участь в Київській ході, а натомість поїхати на Закарпаття, щоб показати свою солідарну підтримку колегам, які зараз її дійсно потребують, оскільки там йде наступ на права спілчан, і ситуація є дуже гострою.

- Тоді наступне питання до Вас як до лідера профспілкового руху на Рівненщині, а також людини з великим досвідом: життєвим і професійним, чому живемо так, як живемо в незалежній Україні вже двадцять сьомий рік… Невже з цього замкненого кола немає виходу?

-   Вихід завжди є. І він у тому, щоб спільно працювати, бачачи ціль до якої йдемо, а наша ціль – незалежна країна, зі зміцнілою економікою та свідомими і заможними людьми.

На жаль, в українському «човні» більшість пасажирів стоїть у черзі до керма, а не до весел. І в намаганні встигнути покермувати ризиковано розхитують той човен. Роль профспілок – не розхитувати, а взятися за весла, і створити чергу з бажаючих веслувати, щоб зрушити українського човна з місця.

Профспілкам, і про це йшлося на VI Раді ФПО і ІІІ Форумі профспілок, самим потрібно перебудовуватись, адже у розвинених демократичних країнах саме профспілки є рушійною силою, яка приводить до змін. І такі профспілки мають право на життя. До них дослухаються, з ними рахуються, їхнього гніву остерігаються.

Ми відвідали багато країн переймаючи досвід роботи європейських колег. І що можу сказати: в тих країнах, де профспілки мають вагу у суспільстві, на високому рівні знаходиться соціальний захист працюючої людини. Скажімо у Данії немає Трудового кодексу, все регулюється колективними угодами та договорами між профспілками та роботодавцями. До підписання таких угод можливі перемовини, протести, але якщо угоду сторони підписали, тоді все - всі працюють.

Ось тому своїх виступах ми профспілковці, на усіх рівнях звертаємося до Уряду і керівників областей і наголошуємо на проблемах, які маємо вирішити аби отримати позитивний результат в нашій діяльності.

- Тобто, в даному випадку профспілки, через своїх лідерів, виступають як рупор і підштовхувач до змін?

- У нашому менталітеті, українському, багато є хорошого, це: повага до батьків, сімейні цінності, любов до землі, але є в нашому суспільстві одна, на мою думку погана риса – нарікання на долю, винен завжди хтось, але не я. Потрібно завжди починати зміни з себе. Хотів би нагадати, що Президент сполучених штатів Дональд Трамп захищаючи в сенаті доктрину національної безпеки, розпочав свій виступ словами про створення нових робочих місць і проголосив гасло «Америка - для американців»

Неодноразово у свої виступах, профспілковці звертають увагу урядовців і керівників держави на головне, ми нагадуємо їм, що в Україні є всі можливості для створення робочих місць за рахунок природного ресурсного потенціалу, але не створено відповідних умов, зокрема і для ведення малого і середнього бізнесу. В першу чергу це кредитування бізнесу: у Німеччині 2-3%, в Україні 20%. Податкові «канікули» для тих, хто розпочинає бізнес. Ми пропонуємо запровадити цей досвід європейських країн в Україні. І, мабуть, найважливіше для залучення інвесторів це – мінімізувати ризики, в тому числі рейдерські захоплення. Про таке ганебне явище я лише в книжках читав! Такі силові захоплення власності, нехтуючи законом були десь в 20-30 роках минулого тисячоліття в Америці на дикому заході.

Якщо б до наших пропозицій викладених вище дослухалися, забезпечили безпечне ведення бізнесу, тоді до нас підуть іноземні інвестори і разом з вітчизняними підприємцями будуть розвивати внутрішній ринок – випускати конкурентні товари і послуги. Надіятись на допомогу МВФ чи ще когось – не варто. В нас є всі можливості та ресурси, в тому числі і кадровий потенціал, аби створювати робочі місця і розвивати економіку. При цьому варто потурбуватися і про безпекову складову на робочому місці. Сумна статистика минулого року: 400 працівників загинули, 5000 отримали травми середньої важкості на робочому місці.

- До того ж, все більше молодих і креативних людей виїжджають закордон в пошуках кращого життя. Зарплата в Україні, на жаль, не конкурентна, щоб утримати спеціалістів високого ґатунку.

- Скажу так, деякі зрушення у бік збільшення зарплати вже є. Урядовці відреагували на вимоги профспілок і підвищили мінімальну зарплату до 3723 грн. Зросла і середня. По Рівненській області на січень місяць вона становила - 6458 грн, по Україні – дещо більше 7711 грн. Правда, коли сьогодні уряд звітує про підвищення середньої заробітної плати, то експерти стверджують інше – і наводять конкретні приклади: курс гривні до долара США у 2015 році становив 21,38 грн., то нині – 26 гривень потрібно заплатити за той де американський долар.

Отож, купівельна спроможність грошей знизилася. Економісти кажуть, що і реальна заробітна плата зменшилась внаслідок знецінення гривні. А без реального росту ВВП, без зміцнення нашої національної валюти – гривні, неможливе її збільшення. Ось тому і наші вимоги про її підвищення залишаються просто гаслами.

Як бачите, всі питання пов’язані між собою, як сіамські близнюки. Без їх вирішення годі говорити про поліпшення життя наших громадян, про гідну заробітну плату, в цілому по Україні, а особливо, працівникам освіти, культури, медицини, про достойні пенсії людям, які працювали все життя, а отримують сьогодні мізерні пенсії.

- Миколо Харитоновичу, а звідки ж взяти гроші для підвищення зарплат і пенсій? Надрукувати? Адже ви говорите і це дійсно так - економіка в занепаді, от і наш Прем’єр-міністр, нещодавно заявив, що мінімальна зарплата у найближчий час зростати не буде, адже вона теж залежить від розвитку національної економіки, і її підвищення, за його словами, не є посильним для роботодавців.

- Закони економіки одні для всіх. Для того щоб в Україні роботодавці платили своїм найманим працівникам достойні зарплати потрібно застосувати європейський підхід до формування заробітної плати на виробництві підвищуючи її частку в собівартості продукції.

Скажімо сьогодні в Україні частка в собівартості продукції складає 7-8%. У більшості країн Європи – 30-60%. Багаті повинні поділитися з бідними! Доходи мають розподілятися рівномірно. Інакше суспільство буде вирувати, і лише один Господь Бог знає, чим це все може закінчитися. А коли зарплата зросте, покращаться умови праці в нашій країні, тоді і міграційні процеси, які набули загрозливого розмаху в нашій державі, зупиняться. Наголошую: стабільна держава це та – яка має прошарок середнього класу не менше 60-70%. У нас, на жаль, середній клас майже зовсім відсутній. Розрив між багатими і бідними дедалі збільшується, тому все більше наших громадян вимушені їхати на заробітки. За даними статистики, кожен місяць із України в пошуках кращого життя, виїжджає 25 тисяч наших громадян. У більшості – молодь. А це катастрофа для держави.

- Що ж робити, як діяти в цій ситуації профспілковій спільноті? Кому вірити? Хто зможе переламати цю ситуацію?

- Питаєте чи зможемо ми щось змінити? Думаю так. Наведу приклад польської профспілки «Солідарність», досвід роботи якої ми вивчали. Вона у своїй країні є рушійною силою змін, які відбуваються. Щомісячно у кожній із галузей відбуваються наради-семінари, під час яких проходить обмін думками, вивчаються проблеми, аналізуються, а тоді, відразу ж, напрацьовуються шляхи їх вирішення.

Ми з вами знаємо, як гостро реагують профспілки на будь-які зниження соціальних стандартів та якості життя: зокрема, на ріст цін, тарифів, у Європі. Останнє таке повідомлення було про масові протести Французьких профспілок, вони своїм невдоволенням спонукають уряд працювати. Гарний приклад того, як змусити владу дослухатися, продемонстрували і профспілкові-освітяни з Дубровиці, влаштувавши пікет під райдержадміністрацією.

Якщо будемо працювати усі так згуртовано, покажемо свою єдність, вірність профспілковій ідеї – будемо мати результат: влада перестане бути глухуватою, дослухатиметься до наших пропозицій. Зявиться повага в суспільстві, це й буде мотивацією до профспілкового членства.

А важелі, якими б це все досягалося, у профспілок є: нас сьогодні 5 мільйонів спілчан, об’єднаних у Федерацію профспілок України – це величезна сила. Маємо представництво в Національній Тристоронній соціально-економічній раді, а також економічні ради на територіальному рівні держави, на територіальному рівні Тристороння угода, колективні договори, соціальний діалог, на крайній випадок – акції протесту.

Але поняття «профспілкова сім’я» має бути не абстрактним виразом, а реальністю. У кожного члена профспілки повинно бути усвідомлення того, що профспілка: не Осовий (ред.голова ФПУ), Шершун чи Кравець (голова ООП освіти і науки), а профспілка – це ми разом. І тоді ми, як громадяни європейської країни, почуватимемо себе рівними серед рівних.

Розмовляла Жанна Арсенічева

 

Архiв
<< < Вересень 2018 > >>
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Не
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30