Ми започатковуємо цикл історичних описів столітніх подій боротьби за Українську державність.
З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв постановою Верховної Ради України схвалено знакові дати які стали наріжними каменями історичної доби відродження Української державності.
Цього місяці започатковується відзначення ряд пам’ятних подій 100 літньої даності з часу початку Української революції та з дня утворення Української Центральної Ради (17.03.1917).
Як зазначають історичні джерела наприкінці лютого 1917 р. несподівано, але цілком закономірно відбулася фінальна сцена в історії імператорської (романовської) Росії. Азіатський державний деспотизм, закладений у підвалини цієї держави й поширений на неозорій території, не раз успішно виходив з-під ударів окремих реформатори, котрі намагалися модернізувати Росію і у XVIII, і у ХІХ ст., однак не витримав випробувань 1-ю світовою війною. Як це уже траплялося в історії деспотій, варто було в критичний момент виникнути невдоволенню в столиці — й режим зазнав краху. 24 лютого в Петрограді здійнялася хвиля масового страйкового руху, наступними днями до страйкарів приєдналися частини столичного гарнізону, а Державна Дума, діяльність якої призупинив цар, стала в опозицію до уряду. Це й вирішило справу. 27 лютого самодержавство впало.
2 березня Тимчасовий уряд прийняли від царя акт про зречення престолу.
3 березня київська преса повідомила своїх читачів про крах самодержавства.
У Києві стали формуватися нові революційні органи влади. Найавторитетнішим серед них була Рада об'єднаних громадських організацій. Подібні ради почали діяти у більшості українських міст.
3 — 5 березня на території України практично було ліквідовано органи царської адміністрації, владу перебрали призначені Тимчасовим урядом губернські й повітові комісари.
Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності політичних партій, створення різноманітних громадських організацій.
Демократизація суспільства, що відбулася під впливом революційних змін не могла не позначитися на українському русі. Його потенційна енергія, накопичена у народній гущі протягом десятиліть, ще шукала виходу, тоді як провідники інтелігенції не залишалися бездіяльними в калейдоскопі політичних змін початку березня 1917 р. Українці мали кілька своїх представників у Київській раді об'єднаних громадських організацій, а також у раді робітничих депутати?. Але цього було не досить для відродження національно-визвольного руху.
3 березня в клубі «Родина» Товариства українських поступовців (ТУП) зібралося понад 100 представників київських і деяких провінційних українських організацій. Якраз на цих зборах народилася ідея заснування Центральної Ради.
7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради, очевидно, і слід вважати це число датою створення Української Центральної Ради.
Центральна Рада закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду «всіх прав, які тобі природно належать». Можна стверджувати, що вона в перші тижні свого існування переживала процес організаційного та ідейного становлення.
У подібному стані тоді перебував увесь український національно-визвольний рух. Надто сильного удару завдано було царизмом упродовж попередніх десятиліть українським організаціям, аби вони спромоглися за лічені дні відновити свою діяльність. І все ж успіхи не забарилися.
Важливим кроком у цьому напрямі стало проведення у Києві 19 березня української маніфестації. Стотисячна колона під національними жовто-блакитними прапорами заповнила центральні вулиці міста. Віче, шо завершило маніфестацію, підтримало резолюції, підготовлені Центральною Радою, і насамперед про автономно України.
Отаточно викристалізувати політичну програму Центральної Ради і завершити.її організацію мав Всеукраїнський національний конгрес. Про його скликання Рада оголосила наприкінці березня. Підготовка конгресу активізувала українські політичні сили, які вирішили негайно провести свої партійні з'їзди.
Провідні українські політичні сили продемонстрували одностайність програмної вимоги національно-територіальної автономії України.
Підготував Євген Драпятий
