В Україні колективні переговори часто сприймаються як формальність або «пережиток минулого». Проте світовий і європейський досвід переконливо доводить: там, де працівники мають реальне право об’єднуватися та вести переговори з роботодавцем, виграють не лише наймані працівники, а й економіка загалом, держава та суспільство.
Саме цю логіку сьогодні дедалі активніше відстоюють профспілки у країнах ЄС і Північної Америки. Для України ж, яка перебуває одночасно у стані війни, відновлення та євроінтеграції, питання посилення колективних переговорів є не ідеологічним, а стратегічним.
Сильні профспілки та ефективні колективні договори забезпечують більш справедливий розподіл доходів, зменшують нерівність та підтримують купівельну спроможність населення. Це особливо важливо для України, де значна частина працівників перебуває на межі бідності, а внутрішній попит залишається слабким.
Коли заробітна плата, умови праці та соціальні гарантії визначаються не в односторонньому порядку, а через переговори, це зменшує конфліктність, плинність кадрів і «тінізацію» зайнятості. Для бізнесу це означає прогнозованість і стабільність, для держави — вищі податкові надходження, для громад — економічне життя.
Під приводом війни в Україні останніми роками неодноразово пропонувалися або ухвалювалися рішення, що обмежують трудові права та роль профспілок. Проте міжнародна практика свідчить про протилежне: у кризові періоди саме соціальний діалог і колективні переговори допомагають уникнути соціальних вибухів і зберегти довіру до державних інституцій.
Послаблення профспілок не створює «гнучкий ринок праці», а лише підсилює відтік кадрів за кордон, демотивацію працівників та соціальну фрагментацію. Для країни, яка бореться за людей і майбутнє, це критично небезпечно.
Європейський Союз прямо пов’язує якість соціального діалогу з моделлю економічного розвитку. Директива ЄС про адекватну мінімальну заробітну плату, Європейська соціальна хартія, стандарти МОП — усі вони виходять з того, що широке охоплення колективними переговорами (не менше 70%) є нормою, а не винятком.
Для України це означає просту річ: дерегуляція трудових відносин, обмеження прав профспілок та ігнорування колективних договорів не наближають нас до ЄС, а віддаляють. Реальна інтеграція — це не лише гармонізація законів «на папері», а й створення умов, у яких профспілки можуть ефективно діяти.
Профспілки не є «перешкодою для реформ», як це іноді подається. Вони є формою участі громадян у прийнятті рішень, що безпосередньо впливають на їхнє життя. Там, де існує сильний соціальний діалог, зростає довіра, відповідальність і легітимність реформ.
Для України, яка декларує європейський вибір, розвиток колективних переговорів — це крок до економічної демократії, а не повернення в минуле.
Посилення законодавства про колективні переговори, розширення сфери дії колективних договорів і реальний захист профспілкових прав — це не «поступка» окремим групам, а інвестиція в стійку економіку, соціальну згуртованість і європейське майбутнє України.
Сильні колективні переговори — це вигода для працівників, бізнесу, держави і суспільства в цілому. І саме зараз Україна має зробити цей вибір свідомо.
Автор - Василь Шилов, керівник департаменту міжнародних зв’язків ФПУ