Чи потрібно попереджати за два місяці працівників, які працюють за внутрішнім та зовнішнім сумісництвом, про скорочення посад?
Чи виплачується їм вихідна допомога згідно зі статтею 44 КЗпП?
Визначення поняття «сумісництво» міститься в частині першій статті 1021 Кодексу законів про працю України. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця — фізичної особи
Таким чином, однією з основних ознак сумісництва є укладення окремого трудового договору. Порядок укладання трудового договору визначений у статті 24 КЗпП і не залежить від того, чи це трудовий договір за основним місцем роботи чи за сумісництвом.
Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.
У разі змін в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників трудовий договір із працівником-сумісником може бути припинено з ініціативи роботодавця на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.
Порядок вивільнення працівників визначено у статті 492 КЗпП, якою передбачено обов’язок роботодавця персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до статті 44 КЗпП виплата вихідної допомоги у разі припинення трудового договору залежить виключно від підстави припинення й не залежить від факту роботи за основним місцем або за сумісництвом.
Таким чином, у разі звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП йому виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Запис у трудовій книжці відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника роботодавця за місцем основної роботи (пп. 1.1 та 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58) на підставі довідки, наданої працівникові з підприємства, установи, організації, де він працював за сумісництвом.
Вікторія Ліпчанська,
керівник Центру правової допомоги ФПУ
