24 лютого 2022 року стало межею, за якою для усіх українців розпочалася нова реальність. І ось уже чотири роки освітяни тримають свій фронт – у класах, укриттях, гуртожитках, бібліотеках, онлайн-аудиторіях. Під звуки сирен і в темряві блекаутів вони не припинили головного – навчати, підтримувати, формувати покоління вільних і критично мислячих українців.
Та сьогодні перед нами – ще один виклик. За даними дослідження «Індекс майбутнього» (2025), понад 2 мільйони українських дітей перебувають за кордоном. Кожна четверта дитина розглядає можливість виїзду, ще значна частина – не визначилася, де бачить своє завтра. Це не просто цифри, це сигнал – за молодь потрібно боротися не гаслами, а конкретними рішеннями.
Якщо ми хочемо, щоб діти були вмотивовані залишатися в Україні, держава має запропонувати їм зрозумілу перспективу – якісну освіту, можливості розвитку, своє місце на ринку праці, стабільність. А це неможливо без учителя, який почувається впевнено.
Педагог, який працює всі дні війни, не має жити в режимі очікування своїх зароблених коштів чи чергових змін у хвилі реформ. Його праця повинна бути гідно оплаченою – системно, прозоро і гарантовано.
Повага до вихователя, вчителя чи викладача – це не гучні слова. Вона проявляється у реальних правах, гарантіях і гідній заробітній платі. Саме від цього напряму залежить якість освіти.
Профспілка працівників освіти і науки України та її територіальні організації всі роки війни залишаються активними й послідовними. Вони ведуть переговори з органами влади, готують фахові зауваження й професійні пропозиції до законодавчих ініціатив і продовжують діалог із Міністерством освіти і науки щодо нової Галузевої угоди. Усе – щоб українські учителі почувалися більш захищеними та впевненими у цей непростий час.
Щиро дякуємо кожному освітянину за щоденну працю, за витримку, за любов до дітей і за ту якість освіти, яка тримається передусім на професійності й компетентності педагога.
Майбутнє України не почнеться лише після Перемоги – воно твориться вже зараз, у класах, аудиторіях та укриттях. І головна опора цього майбутнього – вчитель, вихователь, викладач. А коли освітяни мають гідні умови праці та суспільну повагу, діти отримують не лише знання, а й віру у власні сили та перспективу життя в рідній країні.
Профспілка працівників освіти і науки України
