У серпні Польща опинилася в центрі політичного землетрусу. Кароль Навроцький, маловідомий кандидат із правого табору, несподівано здобув перемогу на президентських виборах, випередивши фаворита — мера Варшави Рафала Тшасковського. Ця подія стала не лише поразкою ліберальної коаліції Дональда Туска, а й сигналом серйозних змін у польському політичному ландшафті.
Експерти відзначають: у Польщі формується нова дуополія — не між лібералами й націонал-популістами, а між крайньою правицею (“Конфедерація”) та крайньою лівицею (“Разом”). Перемога Навроцького стала можливою завдяки радикалізації суспільства та зростанню готовності до авторитарних рішень. Це загрожує польській демократії і, зокрема, профспілковому руху.
Як це позначиться на польських профспілках?
Перемога Кароля Навроцького та посилення “Конфедерації” матимуть для польських профспілок кілька негативних наслідків.
- По-перше, правий радикалізм у Польщі виріс не з соціальної периферії, а з середовища молодих міських чоловіків, часто освічених і з претензією на “сучасність”. Це виборці, які схильні до лібертаріанських ідей (мінімальна роль держави, приватизація, дерегуляція ринку праці) та відкидають колективізм, скорочення соціальних гарантій. Для профспілок це означає втрату потенційної молодої бази, яка могла б поповнювати їхні лави, але натомість симпатизує антисоціальним і антидержавним концептам. У молоді остаточно формується антиколективістський світогляд: замість солідарності – культ індивідуального успіху.
- По-друге, сильна присутність націоналістів у новій правиці означає, що трудові права та соціальний діалог можуть підмінятися риторикою “національної єдності”, де страйки або вимоги робітників подаватимуться як “зрада” чи “робота на ворога”. Через націоналістичну риторику зростає ризик маргіналізації профспілкової боротьби як чогось “антисистемного” чи навіть “антипатріотичного” (“страйкарі – зрадники”, “робітники – проти інтересів нації”).
- По-третє, ліберальні партії, які традиційно мали неоднозначні, але все ж більш партнерські стосунки з профспілками, зазнали серйозної поразки. Якщо “Конфедерація” чи Навроцький зміцнять контроль над парламентом, профспілки опиняться перед хвилею реформ, спрямованих на демонтаж залишків соціальної держави. Це може включати спрощення звільнень, послаблення колективних договорів, зменшення впливу Трибуналу праці, а також наступ на право на страйк.
- По-четверте, можливий новий дуополізм “Конфедерація – Razem” створює для профспілок дилему. Частина робітничого руху може переорієнтуватися на лівих (Razem), які послідовно захищають соціальну державу, але їхня сила поки недостатня для реального впливу. Водночас посилюється небезпека, що профспілки будуть атаковані з боку правих як “партійна клієнела” лівиці, тобто група, сформована навколо «Конфедерації – Razem» чи її лідерів не стільки на ідеологічній солідарності чи спільних програмах, скільки на системі особистих зв’язків, патронажу та вигод.
Таким чином, польські профспілки опинилися в ситуації подвійного тиску: з одного боку – відверта загроза економічної та трудової дерегуляції, з іншого – ідеологічна дискредитація профспілкової боротьби через націоналістичну риторику. Їхнє майбутнє залежить від здатності об’єднатися з іншими демократичними силами, посилити соціальну роботу серед молоді й робітників у нових секторах (логістика, цифрова економіка) та показати, що саме профспілки можуть бути альтернативою хаосу “сильного лідера”.
Сценарії на найближчі 2-3 роки для польських профспілок можуть бути різними — від найгіршого (авторитарно-неоліберальний наступ і фактична маргіналізація) до оптимістичного (оновлення через союз із Razem і соціальними рухами). Найімовірніше, рух опиниться під подвійним тиском і змушений буде шукати нові ніші для захисту працівників.
Найгірший сценарій (авторитарно-неоліберальний наступ)
- Президент Навроцький і “Конфедерація” отримують більшість у парламенті 2027 року.
- Запускається масова дерегуляція ринку праці: спрощення звільнень, обмеження права на страйк, ліквідація або послаблення колективних договорів.
- Профспілки маргіналізуються через націоналістичну риторику (“страйкарі – зрадники”, “робітники – проти інтересів нації”).
- У молоді остаточно формується антиколективістський світогляд: замість солідарності – культ індивідуального успіху.
- Частина профспілок втрачає вплив і переходить у напівпідпільний або символічний стан, як це сталося в Угорщині при Орбані.
Оптимістичний сценарій (відродження через союз із Razem та соціальні рухи)
- Лівиця (Razem) нарощує підтримку завдяки економічній кризі чи соціальним потрясінням.
- Профспілки знаходять спільну мову з Razem, екологічними та студентськими рухами.
- Створюються нові форми організації у секторах доставки, ІТ, логістики, культури – там, де молодь шукає захисту.
- Виникає новий образ профспілок – не бюрократичних структур, а динамічних рухів, що борються проти “казино-капіталізму”.
- Профспілки стають головним каналом мобілізації протесту проти правого авторитаризму.
Ймовірний сценарій (подвійний тиск і часткова адаптація)
- Праві посилюють наступ на соціальну державу, але не можуть повністю зруйнувати профспілковий сектор через опір ЄС і міжнародних структур.
- Частина профспілок втрачає вплив у промисловості, але інші знаходять нішеву роль у захисті конкретних груп (медики, вчителі, працівники культури).
- Молодь не масово йде в профспілки, але з’являються локальні спалахи активізму (наприклад, страйки в логістиці чи у сфері доставки).
- Профспілки залишаються посередньою силою, без великого політичного впливу, але з певним рівнем суспільної підтримки.
Що можуть означати ці зміни для України?
- Політичний сигнал. Польський приклад може стати аргументом для української влади: “навіть у ЄС йдуть на дерегуляцію”. Це означає ризик ще сильнішого наступу на трудові права.
- Слабшає міжнародна підтримка. Польські профспілки є важливими партнерами українських у європейських структурах. Якщо їхній вплив зменшиться, українські профспілки втратять одного з ключових союзників.
- Мігрантський фактор. Українські працівники в Польщі стають об’єктом маніпуляцій правих. Це може ускладнити профспілкову солідарність через націоналістичну риторику.
- Шанс для лідерства. Якщо польські профспілки ослабнуть, українські можуть спробувати стати новим центром східноєвропейського робітничого руху, особливо в умовах відбудови країни.
Сценарії для українських профспілок
- Найгірший: під тиском уряду й бізнесу профспілки маргіналізуються, а в Європі зміцнюється тренд на дерегуляцію.
- Оптимістичний: українські профспілки стають більш активними, беруть участь у відбудові, захищають нові сектори праці й здобувають репутацію живого демократичного руху.
- Ймовірний: профспілки зберігають присутність, але під подвійним тиском — внутрішнім та зовнішнім — їхній вплив обмежений.
Висновок
Події у Польщі — це тривожний дзвінок для всіх нас. Якщо навіть у серці Європи профспілки опиняються під загрозою, то в Україні тим більше треба бути готовими до наступу на соціальні права. Але водночас — це шанс для нашого руху. Якщо ми зможемо показати приклад реальної боротьби за гідну працю, українські профспілки можуть стати новим осередком солідарності у Східній Європі.
Василь Шилов,
кандидат філософських наук
