- Сергію Петровичу, яким, на Вашу думку, є зміст поняття “соціальна справедливість”? І чи існує соціальна справедливість в Україні?
- Соціальна справедливість має бути однією з невід’ємних частин будь-якої соціально орієнтованої економіки. Оскільки, згідно з Конституцією, Україна є соціально орієнтованою державою, то соціальна справедливість — це також невід’ємна частина будь-якої сфери життя українського суспільства.
Міжнародна організація праці вбачає соціальну справедливість, по-перше, у створенні умов для гідної праці. МОП визначає поняття “гідна праця” як продуктивну зайнятість чоловіків та жінок в умовах свободи, рівності, безпеки та поваги до людської гідності. Мені здається, що це визначення відображає суть соціальної справедливості, коли ми говоримо про соціально-трудові відносини, про соціальний захист, про реалізацію прав людини у сфері праці зокрема.
У цьому контексті Україна зробила величезний поступ уперед. Будучи членом МОП з 1954 року, внесла свій доробок у розвиток соціальної справедливості, так би мовити, у себе вдома. Україна за час свого членства у МОП ратифікувала 69 Конвенцій МОП, які не лише визначають основоположні права і принципи у сфері праці, а також встановлюють мінімальні стандарти у сфері праці, які в тому числі й торкаються питань гідних умов праці, гідної оплати праці, відповідного соціального захисту як працюючих, так і членів їхніх сімей.
Звичайно, що ті міжнародні зобов’язання, які взяла на себе Україна, також мають знаходити своє відображення та розвиток у національному законодавстві й на практиці. Тут також можна сказати, що Україна зробила величезний поступ у цьому питанні.
Інше питання — це загальний соціально-економічний контекст на сучасному етапі розвитку України і ті виклики, які стоять перед державою. Тут є чимало факторів, що не сприяють розвитку соціальної справедливості. Хоча, потрібно сказати, що у той же час, в Україні розроблена ціла система соціального захисту, яка встановлює певні запобіжники щодо погіршення економічної та соціальної ситуації тих чи інших категорій громадян.
- Який, на Вашу думку, наразі стан соціального діалогу у нашій країні?
- Я би не брав на себе роль оцінювача стану соціального діалогу. Соціальний діалог — непростий процес, який не є самоціллю, а є засобом досягнення порозуміння між різними групами суспільства щодо поточних справ і окреслення шляхів соціально-економічного розвитку країни. Звичайно, що у різних груп суспільства можуть бути різні погляди на соціально-економічний розвиток країни, і питання полягає в тому, наскільки сторони дослухаються одна до одної, чи здатні вони доходити згоди щодо формування порядку денного соціально-економічного розвитку. Мені здається, що на даному етапі в Україні створені потужні інституції соціального діалогу, такі як Національна тристороння соціально-економічна рада, тристороннє управління фондами соціального страхування, консультації урядів з представниками соціальних партнерів, громадські ради при центральних органах виконавчої влади, нещодавно створена Громадянська платформа моніторингу реалізації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом.
Інше питання, що Україна зараз стоїть на складному етапі свого розвитку, коли напрацьовані підходи соціального діалогу потрібно переосмислити і окреслити шляхи подальшого їх зміцнення. Оскільки події, які відбувалися в Україні не так давно, свідчать про те, що структуроване громадянське суспільство залишалося за бортом прийняття життєво важливих рішень, і це не сприяло сталому соціально-економічному розвитку. Усі рішення, що стосуються суспільства, мають прийматися з урахуванням думки суспільства. І будь-які спроби обійти цей етап будуть наражатися на суттєве невдоволення, певний спротив.
- Чи дотримуються в Україні вимог ратифікованих Конвенцій МОП?
- Ратифікація Конвенцій не веде автоматично до їх дотримання. Ратифікована конвенція не лише повинна віднайти своє продовження у вітчизняному законодавстві, а й, що ще складніше, отримати своє реальне втілення на практиці. Це дуже непростий процес, що вимагає серйозних зусиль, спеціальних знань, досвіду. Саме тому МОП має такі інструменти, як контрольні механізми реалізації застосування конвенцій та рекомендацій МОП, а також технічне співробітництво.
- Яка ситуація на ринку праці в Україні? Чого очікувати у перспективі?
- Ситуація досить складна. Безробіття складає близько 9,5%, молодіжне наближається до 20%. Хоча це не ті цифри, що можуть вразити у порівнянні з безробіттям, скажімо, у Іспанії або на Балканах, де загальний рівень безробіття становить більше 20%. Економічна ситуація, що складається в Україні на фоні втрати традиційних експортних ринків, конфлікту на сході України і збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб, говорить про те, що уже намітилась тенденція до зростання рівня безробіття в Україні, і це також призведе до певних проблем на ринку праці. Наскільки він зросте поки що важко спрогнозувати. Якщо говорити про внутрішньо переміщених осіб, то за даними ООН уже на сьогодні їхня кількість більша за 1 млн. осіб. Ще 600 тис. — шукають міжнародного притулку. Тобто, ми говоримо про 1,6 млн. осіб, і десь третина із цих осіб — люди працездатного віку. Звичайно, що не всі вони є активними шукачами роботи, але десь 65% із цієї третини — потенційні клієнти Державної служби зайнятості. Варто зазначити, що Донбас — індустріально розвинений регіон, тому професії внутрішньо переміщених осіб вказують на те, що, напевно, не всіх їх можна буде працевлаштувати, особливо на фоні економічного спаду (близько 10% за минулий рік). Кількість робочих місць і вакансій постійно знижується, у той час як кількість тих, хто шукає роботу, зростає.
Поглиблюється також проблема своєчасної виплати зарплати. Протягом минулого року заборгованість із заробітної плати зросла вдвічі, і зараз сягає більше 2,5 млрд. грн. Ситуація досить складна і потребує невідкладного вирішення. Із зростаючими проблемами на ринку праці, із зростаючою кількістю безробітних на фоні спаду економічної активності Україні самотужки впоратися буде достатньо важко. Саме тому МОП разом з ООН, а також у співпраці з Європейським союзом та Світовим банком вдалися до оцінки потреб посткризового відновлення в Україні, де питанням зайнятості ми приділяємо велику увагу. Ми сподіваємося, що на найближчій донорській конференції, яка має відбутися попередньо у квітні, цей документ стане основою для прийняття рішень щодо виділення коштів (можливо — донорських, можливо — інвестиційних) на відновлення економіки та інфраструктури, де питанням зайнятості приділятиметься значна увага.
- Наскільки складним є процес працевлаштування внутрішньо переміщених осіб?
- На сьогоднішній день внутрішньо переміщеним особам, які реєструються у відповідних органах, запропоновано вказувати чи потребують вони роботи, чи ні. Нажаль, сьогодні ми знаємо лише загальну картину внутрішньо переміщених осіб, однак, у нас поки що немає даних хто ці люди, за рівнем освіти, кваліфікацією за віковими, професійними групами. Це наступний етап нашої роботи в Україні по внутрішньо переміщеним особам — скласти повний портрет внутрішньо переміщених осіб працездатного віку для того, щоб ми могли у співпраці з Державним центром зайнятості розробити відповідні активні заходи на ринку праці для цих людей.
- Розкажіть про стратегічні цілі, проекти МОП, що запроваджуються в Україні, а також співпрацю МОП із профспілками.
- Тристоронні партнери визначили пріоритетні цілі та завдання для себе, що стали стратегічними для МОП в Україні і отримали своє втілення у програмі співпраці між МОП та Україною — Програмі гідної праці на 2012-2015 рр.. Три стовпи, на яких базується програма гідної праці — це зайнятість, соціальний захист та соціальний діалог. Вже розпочато підготовку до розроблення нової програми співпраці між МОП та Україною. За ініціативою Мінсоцполітики вже в липні цього року має відбутися мультидисциплінарна місія МОП до України, де в рамках тристороннього діалогу заплановано перегляд програми співпраці, визначення нових стратегічних напрямів та цілей, що ляжуть в основу наступної програми співпраці вже починаючи із 2016 року.
Щодо співпраці із профспілками, то виходячи зі своєї особливої ролі щодо захисту соціально-економічних інтересів працівників, ми мали цілу низку заходів, які були спрямовані лише на профспілки. Наприклад, підвищення обізнаності щодо діяльності контрольних органів МОП. Також працювали із профспілками на ниві захисту прав домашніх працівників, мігрантів. Ми допомагали профспілкам розбудовувати міжнародні зв’язки з їхніми італійськими колегами щодо захисту прав трудових мігрантів. З польськими колегами — щодо захисту домашніх працівників-мігрантів з України до Польщі. Ми працювали окремо із профспілками щодо різних аспектів колективно-договірного регулювання. І я думаю, що в залежності від тих пріоритетів, які будуть визначені профспілками в рамках наступної програми співпраці, ми з вами зможемо говорити про якісь конкретні заходи для профспілок.
Частина заходів була спрямована відповідно виключно на організації роботодавців та на представників Уряду.
У той же час, більша частина заходів МОП відбувається у тристоронньому форматі, де всі три сторони, включно з профспілками, брали участь на рівноправній основі. Тому, сподіваюся, що продовжимо цю плідну співпрацю у майбутньому і говоритимемо про співпрацю лише у позитивному ключі.
Олена ОВЕРЧУК, “ПВ”
